Тернополяни тепер можуть самостійно і без труднощів дослідити свій родовід: стартував унікальний проєкт (ФОТО)

Хто ми? Звідки прийшли і куди прямуємо? Ці питання посідають серце людини, як тільки лиш вона замислиться про своє місце у світі. Цілі народи в наш час продовжують стикатися із гострою потребою відновлення зв'язку з предковічним корінням, втраченим духовним спадком давніх віків, без чого життя окремих держав здатне перетворитися на абсурдний сумбур. На щастя, українці (після жахливих історичних перипетій) більше не бояться зазирати у минуле. А фахівці, сприяючи оздоровленню душі молодої нації, запевняють: кожного там може чекати неоціненний скарб.

В ексклюзивному інтерв'ю сайту 0352.ua етнолог і краєзнавець Олексій Дєдуш, що займається студіями національної ідентичності і громадянської релігії, а також вчений, кандидат історичних наук Антон Ганул, розповіли про волонтерський проєкт, який має на меті дозволити кожному українцеві самостійно дослідити власний родовід. 

Народна картина «Максим Залізняк» у образі козака Мамая. 1858 р.

Як у вас виник задум проєкту? В чому полягає його місія?

Олексій Дєдуш: Розуміння, що потрібно створити майданчик для порад виникло у нас з Антоном давно. Накопичення власного досвіду та досвіду друзів дозволило систематизувати і звести знання у якусь зручну структуру, де є присутні чіткі алгоритми, зрозумілі навіть початківцям.

Хотілося створити гібрид порадника, генеалогічної енциклопедії та каналу зі звичайними історичними цікавинками + інтерактив. Важливо це було зробити власне українською мовою. Оскільки матеріалів на цю тему значно менше, ніж мовами наших сусідів, ну, може, окрім білоруської. Тому це стало вирішальним для створення цього волонтерського проєкту. Зокрема, у формі Telegram-каналу "Ukrainian Free Genealogy.".

А чи має цей проєкт аналоги в українській історії?

О.Д: Цікаве питання. Сподіваюсь, що ні.

Поясніть значення назви вашого проєкту, чому саме free?

Антон Ганул.: Free є маркером повністю відкритого проєкту, дружнього до всіх. Тут завжди допоможуть порадою, і головне - безкоштовно. Ми не маємо наміру комерціалізувати проєкт чи просити у підписників донати на його функціонування. Будь-хто може долучитись до генеалогічних теревенів, незалежно від його досвіду чи наявності відповідної кваліфікації. Free - отже, вільний.

В який момент ви відчули, що суспільство вкрай потребує реалізації вашого задуму?

О.Д: Україна зараз протистоїть зовнішній агресії так званого русского міра і, як не парадоксально це звучить, така ситуація сприяла зміцненню української національної ідентичності. Простіше кажучи, більшість українців почали розуміти, що Україна це їхній простір, який потребує захисту, розбудови і вивчення. Одним з напрямків вивчення свого простору є дослідження своїх коренів.

Як я неодноразово казав, історія України - це не лише гетьмани, війни чи повсякденність окупації наших земель, це передовсім історія людей. Сімейна історія - це невелика цеглинка, яка будує стіну локальної історії, а ці стіни утворюють потужну фортецю, яка здатна протистояти різним інформаційним атакам проти нашої країни.

Сімейні документи чудове джерело для власних пошуків родоводу. На фото диплом проходження курсів ім.Побединського у м. Санкт-Петербург

Як відкриття, здійсненні під час дослідження родоводу, змінюють долі людей?

О.Д: Ну, перш за все, я можу розповісти про своїх предків, які вдавшись до документального підтвердження свого походження, змогли звільнитись з кріпацтва. У мене було щонайменше два таких випадки.

Наприклад, рід Джусів (Джуських) з с. Гордашівка походив зі спадкового роду дяків. Однак графи Потоцькі, яких зараз висвітлюють лише у виключно позитивному світлі, закріпачили останніх вільних селян, зокрема на Уманщині. Джусів записали кріпаками Матеєнками. Але наполегливість мого двоюрідного прадіда Онисима Матвійовича Джуса дала змогу документально довести в суді, що він і два його померлі брати з дітьми мають духовне походження.

Буквально через рік у 1815 р. його навіть призначили пономарем гордашівської церкви, а його племінник, мій прадід став звенигородським міщанином і до кінця життя був вільною людиною.

А.Г: Генеалогічні дослідження практично завжди тісно пов’язані з краєзнавчими розвідками, особливо якщо мова йде про сільську місцевість. Тож рано чи пізно пошук предків призводить до цікавих відкриттів з минувшини рідного краю.

Чимало інформації з соціальної історії українського села містять судові справи, в яких збереглись цікаві свідчення про побут наших пращурів. У центрі одного такого сюжету – справа кріпака зі Златопільської волості Чигиринського повіту Київської губернії, якого восени 1842 р. звинуватили у нарузі щодо його односельчанки, дружини відставного солдата. Понад півсотні сторінок протоколів допитів, очних ставок та показань свідків рясніють подробицями життя місцевих мешканців і є живим джерелом з історії сільського повсякдення першої половини XIX ст.: від недільного ярмаркування селян та подальшого відпочинку в сільській корчмі до традиційного заклику кріпаків на панщину прикажчиком і звичаю спати на призьбі хати, про який ми з-поміж іншого дізнаємось зі свідчень підлітка-наймита.

Почувши гавкіт собак на вулиці, той прокинувся й забрав нетверезу жінку до хати, де вона благополучно переночувала. Усі інші свідки були одностайними й під присягою надали покази на користь обвинуваченого, чого не можна сказати про солдатську дружину: виявилось, що ніякої наруги не було, а її та чоловікові слова про те, що на вулиці на неї напали, були наклепом. Зрештою, підозрюваного виправдали, а "потерпілу" натомість звинуватили в пияцтві та аморальній поведінці.

Стосунки у солдатській сім’ї були поганими: чоловік бив дружину, причому привселюдно; те саме трапилось і того вечора, коли у шинку вона полізла цілуватись до обвинуваченого згодом селянина. Свідчення товаришів і сусідів, які дали змогу виправдати підозрюваного, розкривають не лише особливості взаємин між односельцями, а й устрій тогочасної сільської громади. Більш глибоке дослідження родини відставного солдата за церковними документами дало зрозуміти, що у шлюбі подружжя перебувало на той час вже понад 20 років, а дітей у них так і не було.

О.Д: Щодо того, як може дослідження родоводу змінити життя людини. Ну, перш за все, ви можете дізнатись багато цікавого про своїх предків. Якими землями володіли, який фах мали. На жаль, українські суди не приймають до розгляду майнові суперечки щодо радянського пограбування народу, тому в наших реаліях це може мати лише символічний характер, така собі данина пам'яті.

У деяких випадках відкриття дворян у роду можуть негативно вплинути на самооцінку людини у плані її непомірного зростання. Тоді вони починають бути учасниками  "косплейних" дворянських чи козацьких об'єднань. Ну, чого не зробиш заради забавок, навіть на схилі років.

Як на мене, дослідження родоводу може стати добрим поштовхом до розвитку туризму в окремих містечках та селищах, сприяти розвитку нових об'єднаних територіальних громад. Ось нещодавно виявилось, що село Журавка (Городищенський район Черкаська обл.), дало Україні водночас і одного з перших вітчизняних підводників і одного з творців першого в СРСР ядерного реактора. Вияснити це вдалось через мою дуже далеку спорідненість з ними обома. Тож коли ви ніби дослідили свій родовід у глибину, розширюйте його бічними гілками якщо є така можливість.

Жительки с. Гордашівка у вишиванках. 1934 р.

Для тернополян буде цінним дізнатися про специфіку дослідження родоводу на Галичині, зокрема, якими є особливості греко-католицьких метрик, що використовуються для пошуків предків у нашому регіоні?

А.Г: Порівняно з православними, греко-католицькі метрики були надзвичайно інформативними, що значно спрощує пошук своїх предків. Так, з одного запису про народження можна дізнатись не лише дівоче прізвище матері (що вже є великою рідкістю для православних записів), а й імена та дівочі прізвища бабусь новонародженого по обох лініях, а також імена дідусів. Це дає змогу за кожної вдалої знахідки щоразу заглиблюватись на два покоління. Крім того, в греко-католицьких метричних книгах обов'язково вказували номер двору, що дуже допомагає орієнтуватись серед однофамільців у селі.

Варто позаздрити пунктуальності уніатського кліру, адже вік подружжя чи померлого зазначався зазвичай дуже точно. Досліджуючи своїх пращурів з Наддніпрянщини на таку точність сподіватись взагалі не доводиться. Вказували у записах також і особу баби-повитухи. І це лише деякі, найбільш показові особливості дослідження метрик на Галичині.

А чи існують певні упередження або неадекватні забобони, які можуть не дозволяти людям самотужки досліджувати власний родовід навіть при стійкому бажанні?

О.Д: Я чув різне. Наприклад, що не можна чіпати мертвих. Заперечується просто - документи генеалогічного характеру вела в основному Церква. Також у людей були пом'яники, де записували імена померлих. Оскільки робилось це у хронологічному порядку, то це теж певною мірою генеалогічне джерело. Я сам маю таку книжечку, яка заповнювалась з кінця ХІХ ст. моїм прапрадідом.

Є також забобон, що на людину може перейти прокляття роду. Але будьмо раціональними - родів багато, і якби всі ми їх увібрали, то людство загинуло б. Є також зворотні вірування, які особливо любить російська і російськомовна публіка. Сюжет взятий з фільмів про Макклаудів. Полягає він у тому, що кожен відкритий предок і рід додають сили нащадкам. Але не помічав у себе новонабутих здібностей. 

А.Г: Нових здібностей точно не з'являється (якщо не рахувати натренованість очей розбирати вкрай некаліграфічне письмо минулих століть), але кожне нове навіть найменше відкриття окрилює, адже без знання про наших предків ми ніхто. Саме тому в пошуку є корисними найрізноманітніші методи та напрями генеалогічного дослідження, серед яких ДНК-тестування, що дає можливість виявити збіги й налагодити зв'язок з далекими родичами по всьому світу – а це ще одна можливість дізнатись раніше невідому інформацію про ваших спільних пращурів.

З тестуванням ДНК якраз пов'язано чимало забобонів, особливо поширених серед тої ж російської аудиторії: лабораторії основних генеалогічних компаній розташовані у США, що спричиняє страх передавати власні зразки за океан. Хтось боїться реєструватись на відомому всім дослідникам родоводу сайті Family Search, що належить Церкві Ісуса Христа Святих останніх днів, побоюючись чи то вербування, чи то ще невідомо чого. Але ми люди прогресивні й зі здоровим глуздом, тому в будь-які параноїдальні конспірологічні теорії не віримо, чого й усім бажаємо.

О.Д: Так. На жаль, з ДНК пов'язані сучасні міфи на кшталт "чипування на відстані через відомий генетичний код", "створення клонів для заміни на слухняних зомбі", "можливість сфабрикувати злочин проти людини" і т. п. Це скоріше антипіар з РФ, де також роблять свої ДНК-тести, але вони або без гарантії надійного захисту від доступу третіх осіб, або використовуються у невизнаних науковим загалом "дослідженнях".

Проводи до армії в с. Софіївка (нині у складі м. Новомиргород Кіровоградської обл.). 1950-ті рр.

Українці часто шукають родичів і предків у заможних державах, а чи трапляються іноземці, котрі прагнуть дізнатися все про своє походження з України?

А.Г: Своєрідним феноменом останніх років стало масове зацікавлення своїм українським корінням громадянами Аргентини. Причини такого явища досить прозаїчні. Ця латиноамериканська країна з суттєвою часткою українського етнічного елементу наразі перебуває не в найкращій економічній ситуації, що спричиняє пошук її мешканцями кращої долі за океаном.

А підтвердження факту проживання дідусів чи бабусь сучасних аргентинців на території Західної України, яка перебувала у складі міжвоєнної Речі Посполитої, дозволяє їм претендувати на громадянство Польщі, що відкриває подальший шлях до інших країн ЄС.

Здавалося б, якщо нащадками учасників другої емігрантської хвилі з України керує здебільшого практичний інтерес, що ж тут хорошого? До України вони не повернуться. Але позитив у тому, що в процесі пошуку аргентинці знаходять у шафах старі документи своїх родичів, намагаються перекласти бодай щось з української на іспанську чи скласти декілька слів мовою предків, заглиблюються в дослідження мапи України, аби знайти потрібний населений пункт і, зрештою, хай і не завжди, але таки відновлюють розірвані контакти зі своїми далекими родичами чи навіть приїздять до них у гості, паралельно виявляючи інтерес до нашої культури. Хіба ж це не чудово?

Чи відповідає проєкт закону про українську мову? А також, чи можуть до нього звертатися за допомогою іноземці?

О.Д: Абсолютно відповідає. Практично всі матеріали написані виключно українською мовою. Іноземці можуть також долучатись, оскільки ми володіємо англійською мовою, трошки турецькою. Гостьовий пост буде подано у перекладі українською і поруч - оригінал.

Функціонал Telegram дозволяє закріплювати декілька повідомлень зверху. Саме зараз на каналі закріплено три перших кроки для початку власних генеалогічних пошуків. Також завжди використовуються хештеги #поради, #документи (опис особливостей та специфіки роботи з певними документами), #веб (наявність документів, літератури, інформації чи програмного забезпечення у мережі Інтернет), #цікавинки (цікава інформація з сімейної історії), #o_tempora_o_mores (опис суперечливих подій, явищ, які не зовсім зрозумілі сучасній людині), #роздуми (суб'єктивні роздуми адмінів чи підписників каналу), #нампишуть (гостьові пости наших підписників). Також розмітка Telegram дозволяє робити посилання на старіші пости, які доповнять новіший пост.

Цікавий інструмент месенджера Telegra.ph дозволяє писати непогано оформлені лонгріди, які миттєво відкриваються. Один з таких лонгрідів навіть було поширено пані Лізою Серебряковою на офіційній україномовній FB спільноті генеалогічного сайту Family Search, оскільки нами було розписано детальну інструкцію реєстрації на пошуку на цьому ресурсі.

У планах зробити реєстр рекрутів з доступних ревізьких казок. До нього ми просимо долучатись усіх. Річ у тім, що не завжди колишні солдати повертались у рідні місця, а залишались біля місця служби. У мене, наприклад, є такий предок. В українців вкрай ускладнений доступ до військових документів Російської імперії, бо знаходяться вони в РФ.

На мій запит, наприклад, взагалі не відповіли. Тому такий реєстр допоміг би не лише українцям, а й жителям інших куточків колишньої Російської імперії глибше дослідити свій родовід. Також ми думаємо створити каталог краєзнавчих груп у різних соцмережах та месенджерах.

Про те, за яким алгоритмом самотужки досліджувати власний родовід, читайте у статті: "Найбільшим відкриттям стало те, що я є родичем Тараса Шевченка".

Також фахівець розповів тернополянам про унікальне диво України, знаменитий і чарівний парк "Олександрію".

Іноді ваші прямі предки можуть бути в одному сімейному списку з відомими людьми. На фото ревізька казка родини Тараса Шевченка за 1816 р.