Я хоч і закінчив СПТУ, але керував би краще, ніж Янукович,- житель Тернопільщини Іван Білановський

Якби наші верховоди хотіли почути справжню, а не намальовану придворними експертами оцінку своїй роботі, мали би прислухатися до того, що говорять люди «від землі і верстата». Саджаючи у ці дні картоплю, прибираючи сади, подвір’я, поновлюючи до свят свої оселі, українці заводять бесіду про політику...

«Коли слухаю наших політиків,  - розповідає під час паузи між нарізанням рівців на грядці водій-пенсіонер з Тернопільщини Іван Білановський, - то аж потію! Більше, ніж від роботи з лопатою. Нерви здають від їхньої брехні. Ніхто з нами не рахується. Думають,  терпіння наше вічне… Дідько з ними, тими «регіоналами», чекати від них якогось добра годі.  Прикро, що опозиція у нас якась така непевна. Наприклад, узялися відставляти Азарова -  а багато хто з «наших хлопців» навіть у парламент не прийшов, зокрема хвалений Кличко. З розрекламованої відставки вийшов пшик, курям сміх.  Для чого тоді було їздити по областях, скликати людей на мітинги, бити себе у груди? Зробіть роботу у парламенті – і люди вас оцінять. Як взявся за гуж – не кажи, що не дуж…

 Я хоч і  закінчив СПТУ, але керував би краще, ніж Янукович, - продовжує мій співрозмовник. – Як саме? Дуже просто: дивлюся по телевізору сесію, бачу, що той і той про державу нашу щось негідне каже, чужинців вихваляє, верзе, що йому «галицький діалект не подобається», кнопки чужі тисне, вигідні для свого приватного бізнесу, а не загальної справи закони приймає – а ну ходи-но сюди, чухраку! Як тобі не подобаються «западенці» чи «східняки» - значить, ти колеш Україну наполовину. А раз так - не маєш права у парламенті сидіти. За два дні сорок таких плюгавців з Ради вичистив би!

Нас Бог нагородив величезними ресурсами, але не дав розуму, - каже далі пан Іван. - Їздив по Австрії, Німеччині – найменша сільська стежка, і та заасфальтована. Машина іде, як стріла. Навіть думка не виникне, що десь може бути ямка. А що діється у нас! Нинішні дороги –  знущання над народом.

В Європі у магазині тобі ніхто не продасть простроченого, зіпсутого продукту, на заправці не наллє підробленого бензину. А у нас заповнив бак – через два кілометри машина заглухла. Від купленого масла-ковбаси у животі крутить. Тамтешні зеки соки у тюрмах п’ють, йогурти вживають, адміністрація думає, чим їм зайву вагу зігнати, а наші, часто невинно засуджені, від туберкульозу помирають…

 Побачивши, як живуть переможені у війні німці, маю великий жаль. А чим ми гірші? Моя, колись безграмотна тітка, у Німеччині має власний двоповерховий будинок, синові котедж на три поверхи  вигнала. А нехай хто з нас спробує чесно доробитися до власної хати!

 Лад у державі мав би навести президент. Але не Янукович. Бо це далека від державних дум і справ людина. Переживає лише про свої резиденції і синів бізнес. Книжки пише, яких ніхто ніде не бачив, але за які платять страшенні гроші. Треба шукати у керівники України такого чоловіка, який би не говорив, а робив багато. Мало носити вишиванку – народ треба любити».

 Пан Іван говорив щиро, наївно вірячи, що у рідній державі міг би навести такий же лад, як на своєму зразковому хазяйстві. Врешті-решт тяжко зітхнув, узяв граблі і пішов довершувати свою весняну роботу. А потім оглянувся і якось так сумно промовив: «Справді, риба гниє з голови. Але чистять-то її від хвоста…».