Неймовірна краса: тернополянка має третю у світі колекцію мушель (фото)

У колекції Дарії Наконечної три тисячі мушель. 74-річна тернополянка Дарія Наконечна має третю у світі колекцію мушель.

Найбільшу колекцію – із чотирьох тисяч мушель – вдалося зібрати нині покійному професору Абботу із Флориди, трохи менша колекція у Пітера Данса з Лондона – три з половиною тисячі, а у пані Дарії «лише» три тисячі. Унікальне хобі у жінки з’явилося 19 років тому.

– Усе життя я пропрацювала економістом, а коли у 55 років вийшла на пенсію, брат зробив мені виклик до Америки, – розповідає Новій Тернопільській газеті пані Дарія (на фото). – Це була моя мрія – поїхати туди на роботу. Оскільки я дуже рано розлучилася і виховувала сина сама, завше хотіла, щоб він мав власний куток, а зарплати в Україні самі знаєте які... Дуже раділа, коли в мене нарешті з’явилася така нагода. Брат у США мав дуже хороші зв’язки і мені відразу дали на десять років американське громадянство. Відтак я влаштувалася на роботу до українського посольства, гарно заробляла і мала змогу подорожувати по світу. Побувала у двадцяти країнах і з кожної на пам’ять привозила… мушлю.

Мушля Джайн Клам може з’їсти… людину

Фанатичне захоплення мушлями у Дарії Наконечної з’явилося в Америці. Коли вона одного разу зайшла до магазину і побачила кілька надзвичайної краси морських мушель, відразу захотіла купити їх собі.

– Мені, звісно, захотілося скупити всі, але я не могла собі такого дозволити, бо у той час якраз допомагала синові звести будинок, а мушлі коштували недешево, – згадує Дарія Наконечна. – Потім старалася купувати мушлі скрізь, де бувала. Подруги купували собі одяг, взуття чи прикраси, а я завжди шукала мушлі. Коли моя колекція перетнула позначку 100, я через Інтернет спеціально замовила енциклопедію Пітера Данса і професора Аббота. Перегортаючи її, я зрозуміла, що ще є багато цікавих мушель, і вирішила на цьому не зупинятися. Почала шукати мушлі у музеях, приватних колекціях, магазинах. 
Найулюбленішими для Дарії Наконечної є мушлі групи – групи Коврі та Мурексів. Мушлі Коврі налічують близько п’ятдесяти різновидів, колекціонерці вдалося зібрати тридцять. Коврі живуть переважно в Індійському океані. Мурексів пані Дарія лагідно називає їжачками через декоративні колючки на панцері. Мушля Джайнт Ліма – найдорожча у колекції тернополянки. За формою вона схожа на звичайну річкову, але за розміром значно більша – сягає близько 20-ти сантиметрів, панцир яскраво-лимонного кольору. Джайнт Ліма водяться поблизу берегів Австралії на глибині від півтора до двох кілометрів. Щоб їх дістати, треба застосовувати спеціальну техніку, відтак і ціна на них висока.

– Наутилос – єдина серед усіх мушель, котра плаває на поверхні води, – зауважує колекціонерка. – Колись матері використовували її як горнята для молока, щоб напоїти дітей. Сенд Долар живиться мікроскопічними частинками діамантів, що містяться в піску. А мушля Джайн Клам виростає до двох метрів і може навіть з’їсти людину. Читала, що такі випадки траплялися. У мене ж лише «дитинка» Джайн Клам, завдовжки 12 сантиметрів.

Помада не стирається два тижні

За словами пані Дарії, мушлі раніше мали більш практичне значення. Їх використовували як предмети побуту, знаряддя праці, прикраси і навіть гроші. Приміром, в Індії у XIII столітті за дванадцять тисяч мушель можна було купити курку, в Новгороді за чотири морських мушлі – діжку меду, а в Камеруні за двісті мушель – раба… Чотири тисячі років тому з них навчилися виготовляти фарбу, тканину, губну помаду, котра не змивалася два тижні. Нині з деяких різновидів мушель виготовляють чорнильну фарбу для ручок «Parker» і лише ними підписують державні документи. Таке чорнило не вигорає шість століть. 

– Тепер мушлі радше предмети інтер’єру й елементи прикрас, – пояснює Дарія Наконечна. – Для своїх мушель я спеціально замовляла скляний сервант, щоб їх було де розставити і щоб у будь-який час я могла помилуватися ними. Щоправда, туди вмістилася лише невеличка частина, решту тримаю у паперових ящиках. Усі найкращі мушлі роздарувала рідним, друзям та знайомим. 300 мушель подарувала Тернопільському національному педагогічному університету ім. В. Гнатюка, вони відкрили виставку у зоологічному музеї, а я за це отримала подяку. Частину колекції хочу роздати кільком тернопільським школам. У мене нема так, що це – моя колекція і все.

Самотужки вивчила арабську

Чотири роки тому, в березні, Дарія Наконечна повернулася з Америки в Україну.
– В Америці ми потрібні лише як робоча сила, – розповідає. – Ця країна, як кажуть, має два кінці – в одну руку дають гроші, а з іншої – забирають. Щоб гідно зустріти старість, там потрібно мати дітей, котрі могли б тобою опікуватися, або рахунок у банку на 200-300 тисяч доларів. Це для їхніх зарплат доволі реальна сума. 

Пані Дарія вільно володіє арабською, англійською, польською та російською мовами. Попри поважний вік, до неї ще приходять студенти, щоб попрактикуватися у розмовній мові.
– Арабську я вивчила самотужки, – зізнається жінка. – Два роки ретельно запам’ятовувала алфавіт, потім вчилася читати, дивлячись на картинки у дитячих книжках. Уже й не пригадую, скільки сотень сторінок списала у зошиті, записуючи незнайомі слова. Однак моя праця не виявилася марною – тепер можу вільно спілкуватися. Кілька разів була в Дубаї, це ще більше мотивувало мене вивчити арабську. Тепер допомагаю арабським студентам опановувати українську. Вони теж колись дивувалися моєму захопленню мушлями, я їм багато розповідала про них. Тепер уже звикли, а той, хто вперше приходить, не може відвести погляду.

За словами Дарії Наконечної, мушлі для неї – найкращий подарунок, втім, їх їй майже ніколи не дарують, бо чи не усі у неї є, а рідкісні дістати дуже важко.

– Щоправда, тепер я переключила увагу на квіти, але коли настане зима, повернуся до мушель. Хто як не вони тішитимуть око довгими зимовими вечорами? – каже пані Дарія. – Побутує легенда, що мушлі є оберегами мрій, тож у моїх мрій надійний оберіг…