
10:00, 27 червня 2013 р.
Житель Тернопільщини впав з фіри і … став інвалідом – життя прикутого до ліжка (фото)
Жінка з Італії шле гроші колишньому чоловікові, який живе у… будинку перестарілих.
У кожного з мешканців Петриківського обласного геріатричного будинку своя доля і рідко хто з них хоче розповідати причину свого перебування тут. Однак для 62-річного Івана Михайловича геріатричний будинок став єдиним шансом звестися на ноги. Через пошкодження спинного мозку чоловік залишався прикутим до ліжка. Нині ж Іван Михайлович вчиться заново ходити і, найголовніше, – може цілком дати собі раду.
– Три роки тому, напередодні свята Івана Купала, впав з фіри і отримав серйозні травми, – починає розповідь чоловік. – Ми з сусідом хотіли перевезти скошену люцерну, але чомусь не прив’язали її. Коли віз потрапив у яму, я впав і дуже побився. Сусіди викликали швидку і мене забрали до лікарні.
Лікарі, обстеживши Івана Михайловича, не виявили розриву спинного мозку, але потрібна була операція, яку за кілька днів довелося відмінити, адже була велика загроза життю пацієнта. Після лікарні Іван Михайлович майже рік пролежав удома, пише Нова Тернопільська газета.
– Старший син працює водієм, а молодший має лоток на ринку, донька доглядає стареньку бабусю, – розповідаєі чоловік. – Сидіти зі мною не було кому. Спочатку я жив у молодшого сина. Вранці сини приходили до мене, мили, годували, залишали їжу і йшли на роботу. Ввечері поверталися, знову заносили мене до ванної, а потім давали вечеряти. Цілий день я лежав сам. Сини молоді, їм потрібно працювати, забезпечувати сім’ї, а мені був потрібен постійний нагляд.
Надихали спортсмени
Запитую чоловіка, як, лежачи цілий день у ліжку, він не впав духом й не зламався.
– Колись я прочитав багато книг, в тому числі й історій спортсменів, які через важкі травми опинилися у такому ж становищі та знайшли у собі сили повернутися до нормального життя, – зауважує Іван Михайлович. – Я навіть не допускав думки, що більше ніколи не зможу ходити. Щоправда, важко було не втратити віру, але вона — єдине, що у мене залишалося.
На сімейній раді було вирішено, що на деякий час Іван Михайлович переїде до геріатричного будинку – там не лише цілодобовий догляд, а й кваліфікована медична допомога. Чоловікові треба було розробляти м’язи, постійно займатися лікувальною фізкультурою. Колишня дружина Івана Михайловича Теодозія, яка 11 років мешкає в Італії, зголосилася оплатити його перебування там. Щодня вона телефонує йому, через що чоловік увесь час носить на шиї мобільний телефон.
– Колись були молоді, гарячі, не хотіли поступитися одне одному, то й розлучилися, – згадує Іван Михайлович. – То я був винний, але чомусь така вперта чоловіча натура, що нібито дружина повинна зробити перший крок. Дружині врешті-решт набридли мої постійні відрядження, а я колись грав у військовому оркестрі, і вона подала заяву на розлучення. Однак ми продовжували жити в одній квартирі. У нас підростала маленька донечка. З часом помирилися, після того у нас ще народилося двоє синів. Скажу відверто, після розлучення я на жодну іншу жінку і не глянув, однак ми вдруге так і не оформили свої взаємини. У житті – як на широкій ниві, ніколи не вгадаєш, що з тобою трапиться завтра. Найголовніше – не згадувати старих образ. Колись не було прийнято зізнаватися, що ти розлучений. Ми нічого нікому не розповідали, а збоку виглядало, як звичайна нормальна сім’я.
Обіцяла забрати додому
Третього серпня мине рівно два роки, відколи Іван Михайлович потрапив до геріатричного будинку. За словами чоловіка, його привезли сюди, як живий труп, однак завдяки кваліфікованому медичному персоналу Іванові Михайловичу вдалося стати на ноги.
– Цим завдячую Нелі Гонтарук, вона – інструктор з лікувальної фізкультури, – розповідає чоловік. – Щодня зі мною займається, допомагає мені підвестися. Спершу міг простояти лише кілька секунд, потім – хвилину, а згодом уже почав помалу переставляти ноги. Тепер всюди ходжу сам, тримаючись за візок. Звичайно, мої кроки ще не такі впевнені, але я щодня працюю над цим, не дозволяю собі дармувати. Дякувати Богу, я вже трохи можу дати собі раду. Ліва рука швидше «відійшла». Правою мені ще важко зігнути пальці в кулак, але я вже й поїсти можу сам, і розчесатися. Дружина передала електричну бритву, то сам голюся. Звичайним станком, напевно, порізався б. Щороку лягаю в лікарню підлікуватися. Дружина телефонує лікарям, цікавиться моїм здоров’ям, вона й оплачує моє лікування. Постійно перевіряє, чи мені справді краще. Цього року планує приїхати і обіцяє забрати мене додому. Тепер у мене є ще більший стимул займатися. Мрію зустріти її на своїх двох, не тримаючись за візок. Вірю, що мені таки вдасться цього досягти!.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Останні новини
ТОП новини
Оголошення
17:14, 13 лютого
10:45, 10 лютого
10:45, 10 лютого
14:53, 12 лютого
12:02, Сьогодні
live comments feed...