10 тисяч гривень за таксі: телеведучий з Тернопільщини Сергій Притула розповів про свій перший день повномаштабного вторгнення

24 лютого, у день повномаштабного вторгнення Росії на територію України, телеведучий та волонтер з Тернопільщини Сергій Притула приїхав на навчання у Львів, але змушений був терміново повертатись у столицю до рідних.

Притула розповів, що хоч і розумів, що вторгнення неминуче, і активно допомагав армії з забезпеченням, все одно до останнього вірив, що цього не станеться.
"У голові був когнітивний дисонанс, тому що все натякало на те, що вторгнення неминуче, але мозок блокував усвідомлення цього факту, – розповів Притула проєкту "Україна на зв’язку". – Адже з усвідомленням прийшло б розуміння наслідків повномасштабного вторгнення і всього, що насправді відбулося. Чи готувалися ми з колегами-волонтерами до цього? Так, звісно. Дуже багато роботи велось на, умовно, упередження вторгнення шляхом підвищення готовності різних підрозділів. Сюди входять і ракетно-зенітні полки, яким ми допомагали з формуванням мобільних пересувних штабів, і новостворені сили територіальної оборони. Вони народилися, фактично, у січні, і не встигли нормально розгорнутись, як почалася війна. Також ми нарощували забезпечення по підопічних підрозділах. Але, роблячи це, все одно намагалися блокувати в собі думки, що все це неминуче. Більше того! 23 лютого купив знову десяток квадрокоптерів, відвіз колегам, які формували виїзд до захисників на схід. І ввечері цього дня я сів у потяг і поїхав здавати модуль у магістратурі в Українському Католицькому університеті. В потягу спокійно спав, а прокинувшись, побачив мільярд пропущених дзвінків. Зайшов у стрічку новин, зрозумів, що почалося. О 6:30 ранку вийшов на пероні Львівського залізничного вокзалу й одразу пішов до таксистів. Походив трохи, позапитував, знайшов доброго чоловіка Федоровича, який за 10 тисяч гривень завіз мене до Києва".

По дорозі до Києва Сергій Притула паралельно вирішував безліч справ.
"Насамперед я переймався, як оперативно доправити сина в безпечне місце. На той момент дружина з доньками гостювали в моєї мами. Тож за них я був спокійніший. А малий знаходився у Києві, – розповідає Сергій. – Я гнав у столицю і паралельно комунікував з людьми, з якими ми відкрили волонтерський штаб, комбатами, комбригами, які перебували на різних напрямках. І, власне, організовував питання евакуації сина та частини родини, яка була на той час у Києві. Глобального плану 24 числа не було. Було лише величезне сподівання на ЗСУ, ТРО і добровольців. І на те, що вони стримають російську навалу, аби була змога евакуювати якомога більше цивільних у напрямку заходу України чи за кордон".