• Головна
  • Під час евакуації віддала своє місце дівчині: історія героїні з "Азовсталі", яка до останнього боронила Маріуполь
13:16, 22 вересня

Під час евакуації віддала своє місце дівчині: історія героїні з "Азовсталі", яка до останнього боронила Маріуполь

Під час евакуації віддала своє місце дівчині: історія героїні з "Азовсталі", яка до останнього боронила Маріуполь

У Полтаві ініціювали перейменування вулиці на честь героїні, яка тричі поверталася до Маріуполя і навіть коли росіяни уже бомбардували українське місто на повну силу, захисниця не могла залишити своїх побратимів і посестер.

Сержантка Наталія Стребкова із позивним "Зоряна" лікувала, підтримувала, захищала й подавала патрони українським війнам до останнього подиху. На честь героїні, яка стала "сталевою" жінкою й захищала Україну в самісінькому пеклі війни, не лише планують назвати одну з полтавських вулиць, відважну жінку посмертно нагородили орденом "За мужність" III ступеня.

Історію хороброї героїні розповіла її донька Ірина місцевому виданню "Зміст".

Дівчина каже, що сама була військовою волонтеркою від 2014 року. Вона доправляла захисникам на фронт амуніцію, їжу, одяг й інші речі, які допомагали стримувати ворога. Там Ірина познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, який служив в "Азові" й сьогодні продовжує боронити Україну.

Натомість її матір, пані Наталія, яка була перукаркою, після одруження і переїзду до Маріуполя вирішила стати до лав "Азову" й взяла позивний "Зоряна".

Її відповідальністю була документація на базі полку в Маріуполі від 2017 року. Кожен, хто приєднувався до полку однією з першим бачив саме її, тому "Зоряну" знали чимало людей - вважали її мамою, посестрою, подругою.

"Так склалося, що до Маріуполя вона переїхала після знайомства з моїм вітчимом.. Їхні стосунки зав’язалися у липні 2015 році. Він не знав хто вона, які у неї зв’язки з "Азовом" і тільки розповіла, що коли будуть якісь відносини, то він буде дідусем", - пригадує Ірина.

За її словами, до нової фази війни Наталія почала завчасно готувати рідних, а сама вивезла з Маріуполя собаку й документи у місця, які здавалися більш безпечними.

"Батьки поїхали у відпустку і за тиждень повернулися. З моїм чоловіком спілкувалися, казали, що не треба їхати на схід, робили усе, щоб тільки він не приїхав. Вони знали про наслідки. Мама до початку війни вивозила друзів, батько сказав їй сидіти вдома, коли вивіз уже її, але вона за ним поїхала. Потім батько її вивіз знову уже після 24 лютого. Вона ж поїхала назад. На третій раз був наказ вивезти дівчат-діловодів, але вона знала, що її допомога потрібна у бомбосховищах Маріуполя", - розповідає донька героїні.

Наталія володіла знаннями про основи медицини і допомагала "Азову" втримувати ворога. Жінка тримала контакт із донькою і намагалася якнайчастіше виходити на зв'язок, розповідаючи про ситуацію довкола.

"Вона розповідала про свої жахи. Як вона за тиждень поспала 4 години. Вона казала, що неможливо спати через постійні літаки. Вона була і кухаркою, і медикинею, і патрони подавала нашим. Дівчата робили взагалі все, хоча навіть їхнє сховище було уже пошкоджене", - розповідає про жахіття війни Ірина.

Востаннє Наталія мала можливість виїхати з Маріуполя у перших числах квітня. Тоді гелікоптером евакуювали її хрещеника, який через дії окупантів отримав тяжкі поранення. Утім, коли було ще одне місце для евакуації, замість себе "Зоряна" відправила дівчину.

"Вона була зламана й фізично виснажена, але удавала, що цього не відбувається, бо перетворилася на сталь. Мама дуже змінилася. Коли у 2014 році була Широкинська наступальна операція, у мене чоловік там був. Ми домовилися, що 20 лютого він подзвонить на мами день народження. Тоді ми її так привітали. Вона присіла, бо страшенно боялася війни. І тепер людина, яка в 2014 році боялася всього, що пов’язане з війною, опинилася у самому пеклі й щоразу туди поверталася. Це однозначно була трансформація", - наголошує донька Ірина.

Навіть у найскладніших умовах "Зоряна" підтримувала чоловіка-азовця і навіть жартувала. У ніч проти 15 квітня матір із донькою востаннє спілкувалися у Telegram. Жінка записала голосове, яке воно виявилося останнім.

"Вони (росіяни. - Ред.) знали, де ховаються дівчата "Азову" і били туди. Ми з мамою поговорили тоді, як в останнє. Уже зранку я відчула, що з мамою щось сталося, бо не було почуття, що вона поряд", - пригадує донька.

Ще кілька днів Ірина не знала, що з її мамою. 20 квітня написав батько, який тоді вже був на "Азовсталі" й попросив вибачення за те, що не вберіг матір.

"Це важко, але у полон вона потрапити боялася ще більше", - зауважує дівчина.

Після загибелі "Зоряни" Ірина продовжувала підтримувати батька, спілкувалася з ним. Паралельно підтримувала вітчима, а потім українські військові вийшли з "Азовсталі" після наказу командування і дівчина побачила фото батька з російського полону.

"Він схуд. У його очах зараз щось страшне. Пустота в Маріуполі виявляється була не пустотою. За 3 місяці полону було 1 повідомлення. Він офіцер, у березні отримав звання майора і це ускладнює обмін та його перебування там. Головне, що після теракту в Оленівці він мені написав, що живий. Потім нічого не було, але й досі він в Оленівці", - каже Ірина.

Нині ж їхня родина з нетерпінням чекає на повернення батька з полону, бо, за її словами, це одна з частинок, яка свідчитиме для них, що перемога поряд.

"Перемога – це кордони 1991 року, коли усе це задокументовано, як має бути. Коли останній наш військовий повернеться додому. Коли ми спокійно спатимемо, не боятимемося тривог і не бачитимемо повідомлення, що когось вбили. Перемога складається з багатьох частинок. Є цивільна, військова і та, що в серці. А в серці буде, коли усі ці частинки стануть єдиними", - підсумувала Ірина.

Перейменувати вулицю на честь "Зоряни" планують за результатами голосування за назви вулиць у межах першого етапу. Якщо більше полтавців підтримають цю пропозицію, то Полтава матиме вулицю, що названа на честь героїні.

"Моя мама заслуговує увіковічнення її імені на вулицях Полтави. Це сталева жінка. Наші військові заслуговують бути на вулицях міст і я хочу, щоб мої діти їздили вулицею Зоряни, Коряка, Грицаєнка. Щоб вулиці назвали на честь героїв, які билися за цю країну, а не ленінів-ватутіних. Оці всі люди зробили так, щоб зараз була війна. Вони навчали моїх батьків російській мові, а мене навіть в Полтаві могли назвати бандерівкою. Я донька своєї матері, тому пам’ять берегтиму хоч би що мені так не говорили", - додала донька загиблої героїні.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#Стребкова #Маріполь #Азовсталь
Останні новини
Оголошення
live comments feed...