“Темношкірі істерично бігали поміж вагонами” – як по дорозі з Тернополя до Києва крутий потяг “Інтерсіті” загубив вагон

Довелося днями їхати до Києва чудовим потягом Інтерсіті”. 

Почалося все феєрично – коли зайшовши у шостий вагон з сином, побачила на наших місцях якихось людей. Вони запевняли, що не ступляться звідти, бо їхнього вагону – ВЗАГАЛІ НЕМАЄ. Виявилося, що вагону номер 5 справді немає, і всі бідолашки безвагонні посунули у мій вагон номер шість. Причому, пасажири-українці швидко зорієнтувалися і нагло повсідалися на чужі місця. А темношкірі істерично бігали посеред ночі поміж вагоном 4 і вагоном 6, лепечучи щось «не-по-нашому» та жваво розмахуючи руками, пише Погляд.

Потім прийшов начальник потяга і почав переконувати, що все під контролем і для кожного знайдеться власне місце під сонцем. Врешті потяг рушив. Я таки зігнала чужинців з наших місць. І вони вкупі з іншими, нарікаючи на довбане покращення, пішли шукати кращої долі в інші вагони. Яке враження під поїзда загалом? От зовні все ніби й нічого, та коли спробувати все на власній шкурі (спині, голові, ногах) – то якось дуже не дуже. Високі крісла з усілякими псевдотерапевтичними западинами і випуклостями абсолютно не були прилаштовані до западин і випуклостей моєї спини – ну не складався пазл – хоч ти плач, то якось скрутилася клубочком, прилаштувавши голівку свою на куртку і підібравши ніженьки. Наступне – світло світило усеньку нічку – просто мені в очі (гестапо у кращих своїх традиціях). І на станціях, де зупинявся отой “Інтерсіті”, посеред глупої ночі заходили сердеги з Хмельницького-Вінниці-Козятина, які мали щастя купити квитки у фантомний п’ятий вагон. Яких вишуканих матів я наслухалася!!! І про Укрзалізницю, і про президента, і про лиху долю кожного конкретного сердеги. «Та йо…, що за ... ! Як не їду до Києва – то якась ... стається!!!! Минулого разу на чотири години в снігах застрягли, а тут взагалі вагон сп….!!!». (До речі про вагон – провідниця слізливо пояснювала, що вагон відчепили через аварію – це, щоби жальче було, а своїй коліжанці по телефону – що його відчепили і на Одесу пустили – там, мовляв, він зараз потрібніший – гарячий сезон. А взагалі шкода їх, провідниць “Інтер-сіті”, у них навіть ліжка нема, сплять, поклавши ноги на табуретки. І ще, щодо сервісу, особливо розчулило чаювання. Замовила з дурних очей чай і гарячий шоколад – столика нема, зате є розкладна підставка, що опускається з сусіднього стільця. І там навіть є дві такі виямки, у які можна було би поставити склянки. Можна було би, але ті дурні європейські виямки ніяк не розраховані на металеві підстаканники рідної Укрзалізниці!