"Багато хто дивується, я навіть на таблетках не розумівся": неймовірна історія зварювальника з Тернополя, який на фронті став військовим медиком

Вечоріє, хлинув проливний дощ, із «нульовки» доносяться вибухи. Журналістка Нової Іванка Гошій з волонтерами добралася до помешкання в одному з прифронтових сіл Донеччини, в якому базуються захисники з Тернопільщини.

У затишній хатині, що є рідкістю для воєнних реалій, застаємо двох військових, їхні побратими — на завданні. Тернополянин Олександр Єрмаков сидить за ноутбуком. На фронті він — військовий медик, а в мирному житті працював зварювальником. Радіє зустрічі з волонтерами-земляками, ділиться думками про війну.

А думки — різні… Торік у липні в Часовому Ярі загинув його брат-військовослужбовець Олексій Єрмаков. Родина важко пережила втрату… Дружина Олександра Світлана з донькою Евеліною на початку масштабного вторгнення росії виїхали за кордон. Син Вадим чекає батька вдома і вболіває за нього. «Сьогодні день народження в доньки», — ділиться приємним військовий.

«Раніше не розумівся в таблетках…»

Позивний Олександра — «Док». Уже більше року він надає медичну допомогу побратимам свого підрозділу 45-ої окремої артилерійської бригади.

— Багато хто дивується, як я, зварювальник із багаторічним стажем, «перекваліфікувався» на фронті на медика, — усміхається. — Але це, як виявляється, реально. Люблю вчитися, вичитувати щось нове, тому справляюся. Медикам у піхоті складніше, бо там багато поранених, потрібно миттєво приймати рішення, не зволікаючи. В артилеристів здебільшого побутові травми: хтось травмував коліно чи потягнув спину, бувало, снаряд падав на ногу. Доводиться знеболювати, накладати шину при переломі, евакуйовувати в найближчий шпиталь.

Якось росіяни обстріляли позиції нашого підрозділу. Декілька побратимів зазнали поранень, один, на жаль, загинув… За рік це єдина втрата в підрозділі. Дай Боже, щоб всі вижили.Моє завдання — надати першу допомогу, підлікувати при застуді, підібрати знеболювальний препарат. За час служби я двічі проходив навчання для медиків. Отримав багато цінної інформації від досвідчених інструкторів. Далі — самоосвіта. Шукаю необхідне в інтернеті. Ретельно вивчаю призначення ліків, щоб допомогти, а не нашкодити.

Раніше я не вникав у медицину, не розумівся в таблетках (усміхається, — авт.), бо не було потреби. На фронті освоїв ази домедичної допомоги, навчився робити уколи, тощо. Знаю, як діяти у складних ситуаціях, але сподіваюся, що не знадобиться, що всі побратими будуть живі-здорові. Лікарі рятують на війні. У мирному житті цей досвід теж пригодиться.

«Путін — це диявол на землі»

Коли почалося повномасштабне вторгнення росії, Олександр лежав після операції. Два місяці йому не можна було нічого важкого підіймати. Дружину з донькою відправив до Польщі. Трохи відновив здоров’я і, нікому не розповідаючи з рідних, пішов добровольцем до військкомату.

— З перших днів розумів, що треба захищати рідну землю, але мусив трохи відійти від операції, — розповідає військовослужбовець. — Новини про Бучу, Ірпінь, Гостомель розривали серце… Почав збиратися. У 90-их роках я ніс строкову службу, тож мав невеликий досвід. Тривалий час був зварювальником у тернопільській фірмі «Сахара» із надання послуг опалення. В 2012-ому подався за кордон, працював у Польщі, Естонії, Німеччині. Майже всю Європу об’їздив, побачив, як живуть в інших країнах.

І коли вже нарешті вирішив залишитися жити і працювати в Україні, біля своєї сім’ї, раптом почалася масштабна війна… І знову розлука з рідними.У військкоматі запитали про мій вік, направили на медогляд. Сказали зачекати вдома. Через кілька днів викликали, пройшов підготовку і ось вже більше року я в лавах ЗСУ.На цій війні я для того, щоб захистити свою країну, свій дім, своїх рідних. Не хочу, щоб московські варвари топтали нашу землю і вбивали українців.

Мешканці міст і сіл, де тривають бойові дії, змушені були покинути свої домівки, все, що надбали за життя, рятувались… А таке могло бути і на Заході України, якби всі ми масово не вийшли проти окупантів.Росія — агресор. Росіяни до кінця не усвідомлюють, що чинять на українській землі. Але все розуміє путін і його оточення. Злочинний план кремля… Зовнішніми конфліктами путін рятує себе. Через брехливу пропаганду він переконав росіян, що нібито НАТО хоче напасти на росію.

Путін — диявол на землі. Важка ця війна, але вона змінить український народ і увесь світ. Якщо хтось ще толерував росії, мав певні сумніви, то нині все добре проявилось. З історії знаємо, як росіяни знущалися з нашого народу, як знищували українську мову. Все повторюється… Ми знову вповні відчули, хто такі москалі… Бачимо, що Україна для росії — ніщо. Росіяни — загарбники, їхня ціль — володіти і пригнічувати інші народи.

«Перемога України залежить від озброєння»

Олександр із гордістю розповідає про побратимів. Їхній підрозділ торік тримав оборону на запорізькому та херсонському напрямках, а нині виконує завдання на Донеччині.

— За рік наші артилеристи здобули чималий досвід. Починали стріляти із гармат радянського зразка, згодом освоїли закордонні гаубиці. Хлопці вже із заплющеними очима гатять із «трьох сокир», — каже «Док». — Із ними я несу службу від літа минулого року. Побратими цілодобово біля гармат. Ціль-ціль-ціль… Виснажені, але незламні. Приїжджають на базу помитися, попрати одяг, відпочити. Прихисток у селі підшукав нам місцевий староста. Приємно, що тутешнє населення також дбає про ЗСУ.

На війні додає сил думка про те, що тебе чекають рідні. Мої дружина і донька зараз у Канаді — в безпеці, тому мені легше психологічно. Нині у доньки день народження. Зателефонував, привітав. Радісно на душі!Звісно, дуже хочеться до рідних, але війна триває…

Перемога України залежить від озброєння. Росіяни вже видихнулись, вони не очікували на такий супротив українців. Планували за три дні захопити Київ, але не так сталося… Українці дали відсіч. Для мене важливо те, що я роблю, інакше, не був би тут. Відстоюємо свою гідність і свободу. Наші дідусі теж воювали проти московії, знаємо про їхню звитягу з книг, із розповідей. Але нашим предкам було непросто, бо покладалися лише самі на себе.

Нині ж на нашому боці — цивілізований світ. Торік ми з острахом читали попередження про вторгнення росії. А мій друг сказав, що хоча це і трагедія для нашого народу, але водночас — шанс назавжди покінчити з росією. Вірю, що так і буде!