"Я командир - за мною люди": Валерій Дорохов за тиждень до своєї загибелі дав відверте інтерв'ю (ФОТО)

17 квітня у бою за волю Батьківщини загинув тернополянин Валерій Дорохов. Молодому захиснику було 31 рік. За тиждень до своєї загибелі Валерій дав дуже відверте інтерв'ю.

Про це розповідає "ТРО медіа".

Валерій розповів, що із початку 2014 року він не брав активної участі у війні, він більше займався допомогою. А от 23 лютого 2022 року, хлопець вперше побачив нескінченний ешелон техніки, і зрозумів "ага, зараз все почнеться".

"Всі мої знайомі були впевнені, що почнеться загострення конфлікту на Донбасі, і про якісь більш повномасштабні нахабні рухи зі сторони росіян ніхто не думав. 24-го в чотири ранку я прокинувся, відкрив стрічку новин, побачив що відбувається, пішов собі зробив чай, був максимально спокійний. Перші дні всюди була паніка, всі сиділи по підвалах. Я просто пішов зробив собі чаю, подумав що подзвоню мамі пізніше, хай ще поспить. Заїхав на заправку – стоїть три машини, відчуття що нічого не змінилось. Але коли я зайшов на касу, там була паніка, люди скуповували продукти. Дивлюся у касира руки тремтять, я кажу "Подивіться мені в очі. Заспокойтесь. Все буде добре". Заправився, виходжу, а за мною вже черга машин 40", - пригадує Валерій.

Першим Валерій, у той день, зателефонував своєму другові. І разом з ним він вирішив брати до рук зброю та захищати країну.

"Перший дзвінок був в моєму другу дитинства, він мені як рідний брат: – Дімітріус, що ми будемо робити? – А що – будемо чекати поки вони сюди прийдуть, чи що!? Господи, як добре було почути нормальну людину! Тому що в кожного первинна реакція була своя – в кого «бий», в кого «біжи», в кого «замри». Ну ось у Діми було «Бий!». Я втішився і ми пішли в збройні сили, почали працювати І досі працюємо і сподіваємось якомога швидше закрити всі ці питання", - розповідає Валерій.

До війни Валерій був власником відомого закладу харчування "Tiger". За один день хлопець автоматизував власний бізнес, передав усі справи і пішов до військкомату.

"В мене є маленький бізнес, заклад харчування азіатського напрямку, і коли почалось повномасштабне вторгнення – я за один день поставив все на автопілот належним людям, щоб вони продовжували справу, а сам пішов до військкомату. Там як почули що у мене є офіцерське звання – як десерт забрали. 25-го лютого мобілізувався та ось вже поза 400 днів ми ведемо боротьбу. Зараз прикладаю максимум зусиль, тому що зима трошки в нас всіх витягнула енергію. Це біологічні процеси, це нормально", - розповів тоді Валерій.

"Запам’ятався перший обстріл, тому що ми в той момент тримали позицію і нас мали поміняти. Починаємо виходити і я відчуваю як біля мене починають летіти кулі, але коли ти вже в певний час «тут», то тебе це не бентежить, звикаєш. Ти знаєш ТТХ, знаєш всі особливості, ти вже знаєш як реагувати. Якщо летить граната – знаєш що це наступальна, значить 7 метрів від неї можна бігти далі. А якщо це оборонна – ну треба вже трошки більше докладати зусиль, щоб тебе не зачепило. Коли летять звичайні кулі – ну це «таке». А тут ми почули постріли від «Дашки». Я відчув, тому що дерево біля мене вибухом просто розсипалося в друзки. Я зрозумів, що я трошки в невдалому місці, пірнув дельфінчиком в землю головою і дуже швидко переповз. Там були насипи земляні, я туди міг заповзти тільки тулубом і головою. Ноги стирчали. Я собі так ліг на спинку і думаю «Ну раз по ногах, так по ногах, головне – не по печінці». Ми почули як перестала працювати «Дашка», відбувався лише дрібний обстріл, і поміж «краплями дощу» пробігли. Раніше біля мене тільки вибухи були, танки чи ще щось, а ось куль таких близьких я ще не відчував, тому мені це закарбувалось", - пригадує Валерій.

Валерій розповів тоді, що війна сильно його змінила. 

"Я – командир, за мною люди, в операціях я приймаю безпосередньо участь, не просто по радіозв'язку, а безпосередньо. Тому від того, як я буду мінятися залежить життя інших. Я змінився кардинально, у дуже багатьох аспектах. І мені дуже шкода що це сталось через війну, але я радий, що я саме таким чином змінився, а не встав слабкішим. Я знаю точно, що я став кращою версією себе. Я став веселіший, став радіти дуже простим речам. Я дуже довго можу проводити час в повній тиші. Ментальна витривалість в мене зросла в рази, став більш зосередженим. Набагато швидше вчуся, багатьом речам вчусь майже миттєво. Почав цінити людей по-новому, читати, розуміти їх по-новому. Починаєш бачити біль Людей. Начебто людина так само виглядає, а ти знаєш що вже щось пішло не так. Емоційне зчитування в рази зросло. Не кожна людина – солдат, не кожен солдат – воїн. Це важливий аспект, тому що, люди дуже по різному переносять цю війну. Багато хто покидає участь в цій війні через те, що він не може її продовжувати. Ми – як хірурги, які зайшли на операцію на серце. Ми не можемо вийти на половині операції, сказати «Ми втомились». Ти вже рятуєш людину, вона без тебе помре. Або якщо ти не завершиш операцію вона помре, якщо ти зробиш її неправильно вона теж помре – оце наша ненька Україна. Я дуже хотів би, щоб наша армія кардинально змінилась після війни. Вона вже сталася, вона сильна, досвідчена, але є аспекти над якими, під час війни, ми не можемо працювати ефективно. Щоб дійти до стандартів НАТО треба трошки стару радянську систему під корінь вирізати. Якщо, після Перемоги, я побачу що від моєї держави є запит на людей які хочуть змінити армію на краще – я підпишу контракт ще на три роки", - розповів тоді хлопець.

На питання, що Валерій робитиме після перемоги, хлопець відпові дуже по філософськи.

"Для мене День Перемоги це ніфіга не перемога, занадто багато хороших людей втрачено. Я доросла людина, мужик, я не плачу взагалі, але я буду ридати як сучка. От і все, оце буде мій День Перемоги. Коли це закінчиться – багато хто каже що буде бухати, буде там шашлики-машлики й так далі. Я буду намагатись ізолюватися, хоча б на добу від всіх людей, і реально я буду плакати як сучка, за хлопцями що загинули", - зазначив хлопець.

17 квітня 2023 року лейтенант, командир взводу 68 окрема єгерська бригада ім. Олекси Довбуша, Валерій Дорохов загинув разом зі своїм побратимом Олегом Барною при штурмі ворожих позицій на Донеччині. 21 квітня 2023 року відбулося прощання із Валерієм Дороховим та Олегом Барною у Михайлівському Золотоверхому соборі та на Майдані Незалежності в Києві. Поховали бійця на Микулинецькому кладовищі в Тернополі, рідному місті Валерія. Інтерв’ю записано за тиждень до загибелі героя 11 квітня 2023 на Донеччині.