Жахливе вбивство активіста Ващенка на Тернопільщині: поліція Волині досі розслідує злочин

Сім років тому — 26 травня 2016-го — банда із Кривого Рогу вбила громадського активіста та депутата Кременецької міської ради Віталія Ващенка.

Нещодавно у Верховному Суді поставлено крапку в судовій справі по двох виконавцях — Максимові Кондратенку та Олексію Цимбалюку, пособнику — Станіславу Бабенку й організатору — Олександру Закутньому. Кримінальну справу щодо замовника вбивства досі розслідують.

Підозру наразі нікому не оголосили, проте дружина і побратими Віталія Ващенка мають свої обґрунтовані підозри щодо замовника вбивства активіста.

Банду, яка напала на Віталія на його подвір’ї, затримали незадовго після вбивства. Четверо фігурантів усі ці роки сиділи в Чортківському СІЗО. Там їм «набіг» подвійний термін за законом Савченко, тож двоє із них після вироку вийшли на свободу. Двоє інших ще відбувають покарання.

Справу щодо них слухали спершу в Зборівському районному суді — від грудня 2016-го до квітня 2018-го. 2 квітня 2018-го Зборівський районний суд оголосив вирок фігурантам: підозрюваного в організації злочину Олександра Закутнього засудив на 14 років позбавлення волі, виконавця Максима Кондратенка теж на 14, виконавця Олексія Цимбалюка — на 13, а пособника Станіслава Бабенка — на 4.

Проте Апеляційний суд Тернопільської області скасував вирок і повернув на новий розгляд. Від вересня 2018-го до липня 2020-го року справу слухали в Тернопільському міськрайонному суді. 3 липня 2020-го суд оголосив вирок: Олександра Закутнього засудили на 10 років ув’язнення, Олексія Цимбалюка — на 13 років, Максима Кондратенка — на 14 років (13 років і 6 місяців за даний злочин плюс невідбутий термін за попередній злочин), Станіслава Бабенка — на 8 років і 6 місяців.

23 листопада 2020-го Тернопільський апеляційний суд заслухав справу і залишив вирок суду першої інстанції без змін. 28 жовтня 2021-го мало відбутися слухання справи в Касаційному кримінальному суді Верховного Суду, проте відклали через відсутність одного з фігурантів справи. Згодом ще кілька разів переносили, врешті розгляд призупинило масштабне вторгнення росії.

Врешті 30 березня 2023-го Верховний Суд виніс ухвалу — не задовольнив жодну скаргу. Потерпіла сторона і обласна прокуратура просили про довічне позбавлення волі для фігурантів справи, а підсудні хотіли перегляду і скасування рішень судів. Касаційна інстанція частково змінила вирок, проте на користь засуджених — виключила кваліфікуючу ознаку «вчинення вбивства на замовлення» через недоведеність факту. «НОВА» поспілкувалася з вдовою вбитого активіста Наталією Ващенко.

— Пані Наталю, ви клопотали про суворіше покарання для вбивць вашого чоловіка. Сподівалися, що касаційний суд зможе змінити вирок?

— Два роки справа лежала в касаційній інстанції. Звісно, я сподівалася, що буде переглянуто вирок і призначать суворіше покарання, але суттєвих змін нема. Прикро, що виключили «вбивство на замовлення».

Насправді, вбивство замовне, але суди чомусь повважали, що для цього замало доказів. І це при тому, що виконавці узгоджували суму за вбивство, що за моїм чоловіком стежили…

Якби справа щодо замовника, яка виділена в окреме провадження, була розкрита й об’єднана з цією справою, то все було б по-іншому. А так ми знаємо правду, але не можемо передчасно аргументувати. Все має бути доведено в законний спосіб.

Дивує, що представник Офісу Генерального прокурора, який представляв обвинувачення в касаційній інстанції, не підтримав позицію колег із Тернопільської обласної прокуратури. Чому? Можливо, наперед знав, що нема перспективи, бо справа багато років у судах. Тим більше нині в країні воєнний стан. Двоє із засуджених вже на волі. Хто їх буде шукати? Судочинство вирішило поставити крапку. Не виключаю, що міг бути певний вплив, адже замовник має чималі зв’язки.

— Засуджені відбулися легким покаранням за злочин…

— Їх визнали винними у вбивстві Віталія, але вони залишилися непокараними. Майже ввесь термін відсиділи в СІЗО, навіть не в тюрмі. Організатор вбивства незадовго після вироку вийшов на свободу. Установи утримання для них — зона комфорту. В СІЗО їм надходили передачі, їх відвідували рідні.

Хтось їм оплачував приватних адвокатів. За ґратами вони не виправились, нічого не усвідомили. Один із них займався постачанням наркотичних речовин. У Чортківському суді нині слухають цю справу.

Більше шести років судів для вбивць мого чоловіка — це щабель до «підвищення кваліфікації» у злочинному світі.

— Важко було добиватися справедливості?

— Надзвичайно важко… Це були пекельні роки. Всі засідання були відкриті, тож громадськість мала можливість бачити, як все «справедливо» й «чесно» відбувалося. Можна томи книжок писати про пройдене…

Відбулося більше сотні засідань, ще багато були зірвані. У Зборівському районному суді розглядали об’єктивно, хоч і з вироком я теж не погоджувалась, а далі — суцільні правові маніпуляції. В апеляційній інстанції відбувалися дивні речі, зокрема, зник важливий доказ про стеження за Віталієм.

На слухання в Тернопільському міськрайонному суді вривалися «гості» з кримінального світу, кидали в клітку підсудним «гостинці», було повідомлення про замінування… Захисники вбивць затягували розгляд справи. Важко було зібрати всіх свідків. Двох із них вже теж нема серед живих.

У певний період за мною стежили невідомі особи… Це все забрало багато здоров’я, внесло корективи в особисте життя. Основний тягар після розгляду в касації я, здається, скинула. Зробила все можливе задля пам’яті мого чоловіка. Бог бачить, що старалася. Робитиму все від мене залежне й для розкриття справи щодо замовника, але вже не дозволю, щоб це зупиняло моє життя…

— Чи є за ці роки результат у розслідуванні справи щодо замовника?

— Спершу цю справу розслідували тернопільські правоохоронці, згодом її передали у Волинську область. Процесуальне керівництво здійснює Тернопільська обласна прокуратура. Проте я довіряла й тернопільському слідчому Андрію Івасишину.

Поглянула на професію слідчого по-іншому. Не так просто зібрати докази. Безумовно, у суді «вилазять» промахи, але хто не працює, той не робить помилок. Я була присутня на багатьох слідчих експериментах за участю виконавців вбивства, все добре розумію.

У справі щодо замовника є певні зрушення, сподіваюся, що рано чи пізно йому оголосять підозру. Від початку знаю, хто замовив вбивство мого чоловіка, але потрібно це довести юридично. Не хочу самосуду. Власне через це я забрала двох синів за кордон. Діти були дуже прив’язані до Віталія. Я боялася, щоб у них не закралося почуття помсти.

Увесь тягар, який би він не був важкий, взяла на себе. Досі не розповідаю дітям подробиць. Старший син уже десять років живе за кордоном, молодший теж виїхав після закінчення школи. Чи дійде справа щодо замовника до суду? Надії мало, але я все одно вірю. Все віддаю в руки Божі. Впевнена, що замовник понесе покарання ще в цьому житті, якщо вже не несе. Зло не може залишатися непокаране.

— Смерть Віталія Ващенка недаремна?

— Життя людини — найцінніше. Але у нас такі реалії, що задля позитивних змін мусить хтось загинути. Нині на війні гинуть наші патріоти, цвіт нації. Шкода, що в Україні така висока ціна справедливості.

Мій чоловік загинув за правду. Жити за совістю дуже важко. Правду ніхто не любить. У Віталія була своя війна за порядок, за верховенство права. За це його прибрали…

Тепер замовникам легко чинити беззаконня. Нема контролю громадськості. Очищення в органах місцевого самоврядування не відбулося…

Віталій відстоював права простих людей, виступав проти злодіянь, дерибану, договорняків… Ніколи не ховався за чиїмись плечима. Надходили погрози, але він не відступав. Якби чоловік жив, то знаю, де би був нині — на фронті. Разом із побратимом Віталієм Савчуком, який несе службу на передовій, і який підтримував мене впродовж усіх цих важких років.

— Чи пам’ятають вашого чоловіка у Кременці?

— Пам’ятають і пам’ятатимуть. Не всі, лише ті, що розуміли його, і ті, проти чиїх незаконних дій боровся. «Нема твого Ващенка… Не допустив би таке», — з сумом сказала якось кременчанка, коли назріла певна ситуація в громаді.

— Віталія Ващенка вбили через громадську діяльність. Чи ви хотіли б, щоб у місті якось вшанували пам’ять про нього — в меморіальній дошці чи назві вулиці?

— Не знаю, наскільки кременчани оцінили, кого вони мали. Віталій дуже любив Кременець. Не задумуючись ні на секунду, ішов робити добро. Таких людей дуже мало. Він не чекав на жодні подячні слова. Важливо, щоб його пам’ятали однодумці. Час все розставить на свої місця… Нині в нашій країні багато справжніх Героїв. Усі вони віддали свої життя за майбутнє України.