Чи довго ще дихатимуть жителі Тернопільщини отрутохімікатами?

На Тернопільщині використання аграріями отрутохімікатів для обробки землі не одного селянина змусило сісти на таблетки.

Поки аграрії області звітують про обсяг зібраних урожаїв зернових, доглядають за пізніми культурами та вирішують, як рятувати поля і насіння від примх погоди в наступні роки, мешканці сіл мають іншу турботу. Використання агропідприємствами стимуляторів росту й отрутохімікатів для захисту від шкідників і бур’янів не одного селянина вже змусило сісти на таблетки, а то й шукати порятунку в лікарні, не кажучи вже про птицю і худобу. Хоча за даними на упаковках препарати не є шкідливими для здоров’я, людям не солодко живеться по сусідству з полями, де проводять хімобробку насаджень. Нещодавно мешканці Галущинців Підволочиського району звернулися в редакцію зі схожою проблемою. Із трьох боків Галущинці тісно оточені полем, - пише Вільне життя. 

Через надмірну близькість поля до житлових будинків (а це від 10-15 метрів до 60-70 включно з пасовищем) хімікати під час їхнього розприскування, за словами мешканців, завдають їм чималої шкоди для здоров’я.

Минулоріч троє дітей, які під час кроплення посівів пасли корови, потрапили до лікарні. За словами матері одного з потерпілих, Ірини Козловської, син пролежав у медзакладі три тижні. В іншої мешканки села, Наталі Тимощук, у сина теж були проблеми зі здоров’ям:

— Спочатку він лежав у районній лікарні, але там діагнозу не визначили. Тоді ми забрали його в Тернопіль. Спочатку там сказали, що це нібито вірусне захворювання. Та коли лікар оглянула дитину, то відкинула цю версію. Синові шість діб кров очищали.

Ще одна потерпіла подалася в поле якраз у той час, як трактористи виїхали кропити територію. На щастя, її вчасно знайшли — розпластану на землі, усю в крові.

— Моя сусідка пролежала в реанімації десять днів — таким сильним було згортання крові, — розповіла мешканка Галущинців Валентина Гурин. — Ніхто з лікарів не давав надії на те, що вона виживе. Коли її знайшли, кров текла з носа, з рота, навіть із порізів на руках.

Нині здоров’я жінки дуже похитнулося. Сама пані Валентина скаржиться — жодного дня без таблеток прожити не може. Запаморочення, печія в горлі, головний біль, нудота, підвищення артеріального тиску заважають їй нормально працювати. Схожі симптоми і в мешканців її вулиці та сусідніх, яким фактично доводиться дихати пестицидами-гербіцидами, що їх розприскують трактори мало не біля будинків. Хтось звертається до лікарні, хтось рятується самотужки.

Дістається худобі й птиці. Минулоріч кінь, який обслуговував цілий кут у потребі щось завезти-привезти, а чи щось зорати, пасучись потрапив під обприскування хімікатами. До ранку наступного дня тварина осліпла і в муках згинула. Відтоді люди пильніше почали ставитися до худоби: як тільки побачать трактора чи літака, що прямують на поле, одразу ж тікають із пасовища. А подітися із коровами й птицею їм нікуди. Пасовище 50-60 метрів завширшки і кількасот завдовжки — це єдине місце у цій стороні, де можна вигнати худобу. Останніми днями від пайового зерна почали хворіти й гинути кури.

— Цьогоріч навесні тут було справжнє пекло, — розповіла Валентина Гурин. — Якраз вносили гербіциди. І тоді було найгірше. Я саме білила дерева, то тиждень після того, як кропили, просиділа на таблетках. А ще бувають випадки, коли кроплять два поля одночасно різними препаратами. Що тоді робиться!

Надмірна близькість орендованої землі до будинків і спосіб її обробітку — фактично дві основних причини конфліктної ситуації.

— Проблема не стояла б так гостро, якби землі були розділені по-іншому, — висловив свою точку зору сільський голова Михайло Схаб. — Коли на початку 90-х років проходило розпаювання земель, поля для ведення сільського господарства пороздавали далеко за межами села, а паї вийшли під селом, дуже близько. Нині люди віддали ці паї в оренду підприємству. І як орендар забажає, так він ці землі і використовує, обробляє. Звідси й усі біди.