Чи справді без першого — нікуди? Розвінчуємо радянські харчові міфи

У радянському дитинстві суп був священним. “Без першого — буде виразка!”, – лякали бабусі. А шкільні їдальні щодня видавали тарілку борщу, розсольника чи юшки. Але що насправді думає сучасна медицина про користь супу? Чи не був він просто ідеологічно зручним елементом раціону — дешевим, ситним і контрольованим?

Коротко про спадщину: звідки культ супу

У СРСР харчування було не лише побутовим явищем, а й ідеологічним. Суп — страва, яка дозволяла “розтягнути” продукти на більше порцій, забезпечити тепле, об’ємне харчування в умовах дефіциту. Він добре підходив для організації громадського харчування — простий у приготуванні, легкий для масового споживання.

Однак багато тверджень про «необхідність рідкого» не мають медичного обґрунтування.

Що кажуть лікарі та науковці?

Не обов'язковий щодня
Дієтологиня Тетяна Бєловська пояснює: «Жодна сучасна наукова рекомендація не говорить про обов’язковість першої страви. Головне — баланс макро- і мікронутрієнтів у щоденному раціоні. Якщо він досягається іншими стравами — суп не потрібен».

Не лікує шлунок
Міф про те, що суп оберігає від гастриту чи виразки, не підтверджений доказовою медициною. За словами гастроентеролога Максима Дегтярьова, «важливіше не те, чи є суп, а чим ви харчуєтесь загалом: гостре, жирне, нерегулярне харчування — ось основні ризики для шлунково-кишкового тракту».

Рідке ≠ гідратація
Суп — не найефективніший спосіб підтримки водного балансу. Воду варто споживати окремо, а не “вираховувати” рідину з їжі. До того ж, гарячі супи можуть викликати роздратування слизової у чутливих людей.

То чи варто їсти суп?

Звісно, якщо вам подобається суп — їжте. Він може бути поживним, ситним, зігрівати в холодну пору року. Особливо у вигляді бульйонів чи крем-супів з овочів та білкових джерел. Але робити з нього обов’язкову щоденну норму — це радше традиція, ніж науково обґрунтована необхідність.

Суп — не обман, але й не панацея. Це всього лише одна з безлічі форм прийому їжі. Його значення перебільшили через історичні, економічні та культурні причини. Сьогодні кожен має право сам вирішувати, чи потрібен йому «перший» — і робити це не з почуття провини, а з почуття смаку.