У Тернополі 35 сиріт шукають маму і тата

Чому так трапляється у житті? Одні готові пройти через неймовірні випробування, аби у їхньому житті з'явилося справжнє диво, найдорожчий скарб - рідна кровинка. Інші, кому судилося таке щастя, легко, без будь-яких докорів сумління, чинять злочин проти своїх дітей, залишаючи їх напризволяще.

Та, дякувати Богу, світ не без добрих людей, які здатні зігріти своїм теплом і подарувати нерозтрачену любов дітям, позбавленим батьківського піклування. І таких чимало. У цьому ми переконалися, поспілкувавшись з працівниками служби в справах захисту неповнолітніх та дітей міської ради, пише ТВ.

Цього дня тут мали вручати подарунки діточкам, яких усиновили або взяли у прийомні сім'ї. Допоки очікували відвідувачів, поспілкувалися з головним спеціалістом служби Галиною Вовк. Галина Миронівна розповіла, що наразі в черзі на усиновлення перебуває 35 дітей. Це діти різних вікових категорій. Попри те, кандидатами на усиновлення є 15 сімей. Річ у тім, що серед дітей, які підлягають усиновленню, 11 - інваліди, а 23 - мають братів і сестер, а згідно з чинним законодавством їх не можна роз'єднувати.

- У нас є троє братиків, яких можна усиновити, - розповідає головний спеціаліст, - однак їх треба брати на виховання разом. - Проте далеко не кожна сім'я може собі це дозволити. Ми дуже хочемо, аби хлопчиків взяли хоча б у прийомну сім'ю. На жаль, поки що бажаючих немає. Інша категорія, яка є проблемною в плані усиновлення, це діти віком від 11 до 17 років. Таких у нас на обліку 22, а батьки хочуть усиновити дитину до 5 років.

Уже сьогодні п'ятнадцятеро діток виховуються у прийомних сім'ях. Вони також підлягають усиновленню. Цьогоріч маємо випадок, коли прийомна сім'я усиновила дитину, а в загальному усиновлено восьмеро сиріт. В основному, це дітки віком від 1 до 5 років. Одну дитину усиновили іноземні громадяни. Це був дворічний Андрійко, який народився фактично без верхніх і нижніх кінцівок. Мама відмовилася від сина-інваліда. Тим часом інформація про незвичайного хлопчика швидко поширилася у засобах масової інформації та соціальних мережах. Волонтери взялися збирати кошти на проведення складних операцій з протезування. Про Андрійка дізналася одна американська сім'я, яка до того вже усиновила двох українських дітей-луганчан з синдромом Дауна. Дружина працює вихователем в одній із шкіл, а чоловік займається виготовленням протезів для інвалідів. Побачивши хлопчика, вони зрозуміли, що можуть йому допомогти. Виробивши необхідні документи, вони приїхали в Україну. Майже два місяці поспіль, зранку до вечора, вони були поряд з дитиною, намагаючись стати для нього найближчими людьми. Усиновивши Андрійка, вони виявили бажання взяти ще й дівчинку з петриківського інтернату. Нещодавно уже зі Сполучених Штатів подружжя надіслало фото, на якому видно що діти щасливі, задоволені та доглянуті.

А тим часом до служби у справах дітей завітали мама з донечкою. За традицією, уже четвертий рік поспіль, їм вручають подарунки з нагоди Дня усиновлення. Цьогоріч за сприяння міського голови на це з міського бюджету виділили 4 тисячі гривень.

Уляночка з цікавістю переглядала книжечки і розповідала про те, у якому класі навчається, чим захоплюється і як міцно любить свою матусю.

- Я завжди дуже хотіла, щоб у мене була мама. Молилася до Бозі і вона мене послухала. Моя мама дуже добра і найкраща в світі. Я допомагаю їй замітати, мити посуд, ми разом граємося. Коли виросту, обов'язково стану вчителькою.

-Ми з чоловіком довго чекали цього щастя, - розповідає жінка. - Коли завітали до будинку дитини, то вже знали, що будемо знайомитися саме з Улянкою. Коли побачила дівчинку, у серці тьохнуло. Я відчула, що це і є частинка нашої сім'ї. Уляночка була дуже допитливою, хотіла показати, що вміє робити, розповідала, яка вона господинька. А між тим скоса поглядала на нас, придивлялася. І ось уже п'ять років ми разом. З Уляночкою наше життя стало повноцінним і цікавим. Вона звикла, що навколо неї завжди багато дітей, є з ким гратися, ото і нам з татом не дає засидітися на місці. Придумує різні ігри і навіть домашній театр організувала, а ми в ньому актори.

На початках було дуже складно, адже у дівчинки були проблеми зі здоров'ям. Та найгірше уже позаду і ми тішимося, що разом змогли подолати всі труднощі. Сьогодні у нас щаслива сім'я і вже подумуємо над тим, щоб усиновити другу дитину. Улянка мріє про сестричку.

Хочу звернутися до людей, які не можуть мати власних дітей. У жодному разі не намагайтеся вирішити цю проблему неприродним шляхом, бо наслідки можуть бути непередбачуваними. Нам розповідають про вдалі випадки штучного запліднення, але замовчують, скільки дітей при цьому народжуються з різними вродженими вадами. Якщо Бог не дає дитини природним шляхом, то варто над тим замислитися. Мабуть, це Божий план, щоб не було сиріт. Найкращий вихід - усиновити дитину, адже ці діти також потребують батьківської ласки і тепла, і вони не винні, що залишилися безбатченками. Не треба боятися взяти дитину з притулку. Усі діти однакові. І те, якими вони виростуть, залежить тільки від нас.

Віктор з дружиною усиновили одразу двох діточок. Старшій було дев'ять місяців, коли подружжя вирішило взяти Настусю у свою сім'ю.

- Як тільки ми побачили дівчинку, вона відразу потяглася до нас рученятами, - розповідає щасливий батько. - Деякий час навідували дитину, щоб звикла до нас, а згодом забрали додому. Дитина відразу змінилася, стала дуже веселою. Наша донечка дуже симпатична. Вона схожа на сонечко. Коли заходить до кімнати, то наче сонячний промінчик осяває її. Коли Настя трішки підросла, ми вирішили взяти їй за компанію сестричку, щоб не було скучно.

Юстинці тоді виповнилося лише п'ять місяців і Настуся допомагала мамі доглядати меншеньку. Незабаром їй виповниться два рочки. Дівчатка називають нас мамою і татом. Це таке щастя, що не передати словами. Ми зрозуміли, що життя без дітей нічого не варте. Надзвичайно любимо своїх крихіток і будемо робити все для того, аби вони почувалися щасливими і захищеними. Діти, які залишилися без батьків, також мають право на щастя, а їхнє щастя залежить тільки від нас.

До речі, ми з дружиною плануємо всиновити ще й хлопчика. Мусить же в сім'ї бути продовжувач роду. А поки що чим можемо, підтримуємо сиріток у дитбудинку. То взуттям допомагаємо, то одягом, з якого наші повиростали, то іграшки віддаємо. Як кажуть, з миру по нитці - бідному сорочка.

Громадяни України, які бажають усиновити дитину, звертаються з письмовою заявою до служби у справах дітей за місцем проживання про взяття їх на облік як кандидатів в усиновлювачі. У разі, коли одне з подружжя не може особисто з'явитись до служби у справах дітей для написання заяви, його заяву, засвідчену нотаріально, може подати дружина (чоловік).

До заяви додаються такі документи:

1) копія паспорта або іншого документа, що посвідчує особу;

2) довідка про заробітну плату за останні шість місяців або копія декларації про доходи за попередній календарний рік, засвідчена органами державної податкової служби;

3) копія свідоцтва про шлюб, укладений в органах реєстрації актів цивільного стану, якщо заявники перебувають у шлюбі;

4) висновок про стан здоров'я кожного заявника, складений за формою згідно з додатком 3;

5) засвідчена нотаріально письмова згода другого з подружжя на усиновлення дитини (у разі усиновлення дитини одним з подружжя), якщо інше не передбачено законодавством;

6) довідка про наявність чи відсутність судимості для кожного заявника, видана органами внутрішніх справ за місцем проживання заявника;

7) копія документа, що підтверджує право власності або користування житловим приміщенням.

Термін дії документів становить один рік з дня їх видачі, якщо інше не передбачено законодавством.

Адреса служби у справах неповнолітніх та дітей: м.Тернопіль, бульвар Т. Шевченка,1 ( ІІІ поверх).