Як один дріт тримає артилерію: історія сержанта-зв’язківця з Тернополя

Стабільний зв’язок на фронті тримає оборону усієї артилерійської бригади. Сержант роти зв’язку 44-ої окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола Борис розповів редакції "Гал-Інфо", більше про свій фах та як від одного дроту залежить бойова робота підрозділів.

Борис служить у Збройних Силах України вже шість років. До цього працював на одному з ринків у Тернополі, проте одного дня після пропозиції пройти військову службу його життя змінилось. Розпочались навчання, складання присяги, перша бойова робота у різних підрозділах.

А після недовгої служби у розвідувальному батальйоні однієї з бригад його перевели до 44-ої окремої артилерійської бригади, де він зрештою і підписав контракт.

Сьогодні він вже сержант роти зв’язку, хоча каже, що такий фах для нього був новим. Так, Борис ділиться, що загалом навчався за двома професіями: маляра-штукатура та слюсаря з ремонту автомобілів. Технікою цікавився, тож зрештою і опановувати нову військову спеціальність було цікаво.

“Було дуже цікаво все. Машини були цікаві, що всередині знаходиться, як воно все взагалі працює, як розгорнути ту релейку, ТА-57 [польовий військовий телефон, - ред.]. Це як бути дорослим і дивитись на все дитячими очима – хотілось дослідити усе, спробувати, як воно розкладається, працює, на яких сигналах. Все дуже було цікаво. І зараз теж – що більше ти хочеш знати, то більше хочеш вчитися. Головне – не зупинятися”, – каже військовий.

Ефективна робота зв’язківця у війську, переконаний Борис, залежить від того, чи він готовий самостійно навчатись та бути уважним до деталей. Фахівець повинен добре орієнтуватись у завданнях, які йому дає командир, а також постійно шукати нові знання, оскільки сучасні системи зв’язку періодично оновлюються.

“Наприклад, каже командир роти, що завтра їдемо ставити релейки. А ти прочитав про них вже, щось більше вивчив, на які діапазони воно реагує. Адже вся ця інформація є у відкритому доступі – ти можеш сам просто дивитися, читати, пробувати. А ще у нас підрозділ дуже приємний, хороший, тут люди допомагають один одному завжди. І коли ти хочеш щось дізнатись нове, то можеш підійти до побратима і спитати, а він тобі все покаже і пояснить, як і з чимось працювати. Тому і зараз дуже цікаво навчатись, розвивати себе. Головне – багато вчитися. Слухати і вчитися”, – ділиться військовий.

Робота зв’язківців є колективною, каже Борис. Встановлення релейок, прокладання кабелів, робота зі Starlink та оптичними лініями – усі завдання рота завжди обговорює та виконує спільно, аби все було безпечно та ефективно.

А от найбільшою проблемою для збереження стабільного зв’язку на фронті стають російські обстріли, наголошує сержант. Удари ворога перебивають кабелі, які доводиться лагодити. Над їхнім відновленням доводиться працювати швидко, адже від відновлення зв’язку залежить робота усієї бригади.

“За останні роки технології дуже покращились, якщо говорити і про релейний зв’язок, і про Starlink, хоча який, до речі, може трохи підсідати, якщо до нього підключаються одночасно багато абонентів. А от оптика собі працює своїм потоком. Війна не стоїть на місці і її технології постійно вдосконалюються, аби якомога легше було з ними працювати, аби якомога швидше надавати надійний і безперебійний зв'язок”, – розповідає Борис.

Попри труднощі та небезпеки, у роті завжди знаходять місце для гумору і позитиву. Військовий наголошує, що жарти допомагають зберігати моральний дух.

“Жарти є кожного дня! Вони допомагають не опускати руки. Ми щодня стріляємо якимись підколами і приколами, бо так просто веселіше жити. Тоді веселіше якось то все проходити, ніж насупити брови. Сприймаємо все на позитиві. Як воно має бути, так і буде”, – каже сержант.

Військові традиції зв’язківців також мають окремі елементи гумору і своєрідних… випробувань! Пригадує Борис, як раніше виглядала умовна традиція посвяти у зв’язківця. Зараз, наголошує сержант, таку не проводять.

“Є ТА-57 – такий військовий телефон. Посвята полягала у тому, що ти берешся за голі кабельки від польовки. Польовка – це такий кабель, який йде від одного ТА-57 і може тягнутися на 10, 15, 20 кілометрів, поки вистачить, до другого телефона. Будемо говорити, як стаканчики на шнурочку. І ти береш ці голі дроти, а хтось їх накручує, і воно б’є струмом. Там щось лише 12 вольт, то так трохи відчутно. То була така посвята. Я бачив, як її проводили, але не наважився у ній брати участь”, – усміхається військовий.

Але зрештою зв’язок для сержанта – це не лише технічна комунікація між військовими, але й опора та підтримка, коли згадує про зв’язок із рідними. Вдома чекає дружина, каже Борис, і саме вона є його головною мотивацією продовжувати боротьбу.

“Але головне, аби ворог не ліз і не йшов далі. Бо ви бачите, що він робить, де ступає його нога? Просто хочеться вигнати його. Навіть не те що вигнати, просто вибити всю цю наволоч з країни! Просто, щоб вони забули шлях до України”, – каже сержант.