92-річна бабуся, яка втратила на війні сина і онука, щодня плете шкарпетки для наших захисників

92-річна Надія Федорівна Грицак пережила те, що важко уявити. Вона стала свідком двох війн, втратила сина та онука — двох найдорожчих людей, але не зламалася. Незважаючи на біль і роки, бабуся продовжує підтримувати українських військових — своїми руками в’яже теплі шкарпетки для фронту.

Її руки — натруджені, сильні, з мозолями від життя. Це ті самі руки, які колись ховали сина і витирали сльози після загибелі онука… Тепер ці руки творять добро, петелька за петелькою передаючи тепло і віру тим, хто боронить Україну.

«Не знаю, чому мені Бог дав такий довгий вік, — каже бабуся Надія. — Може, щоб я ще могла людям допомагати».

Її син був учасником АТО, а з початком повномасштабного вторгнення знову став до лав захисників. Серце не витримало пережитого. Минулого року на фронті загинув і онук. Але навіть після таких втрат бабуся не замкнулася у горі. Вона говорить, що плакати можна, але потрібно жити — щоб творити добро, щоб допомагати.

Незважаючи на поважний вік і дві палички, без яких їй важко пересуватися, Надія Федорівна не сидить без діла. У своїй оселі, де поруч живе донька, вона щодня плете шкарпетки для воїнів. У неї шість онуків (тепер п’ятеро) і одинадцять правнуків, але любові в її серці вистачає на всіх. І коли десь на передовій хтось одягне теплі шкарпетки, зв’язані її руками, — вони зігріють не лише ноги, а й душу.

Бабуся Надія нагадує кожному з нас: допомагати можна завжди. Добрим словом, ділом чи теплом рук. Адже кожна нитка любові, сплетена з вірою, — підтримує нашу країну.