"На лижах вже не побігаю, а ось постріляти – інша справа": несподіавна відвертість від тернопільської спортсменки Олени Підгрушної

Олімпійська чемпіонка з біатлону Олена Підгрушна, яка тривалий час представляла Тернопіль, переживає новий етап у житті — нещодавно спортсменка вперше стала мамою. 

Попри те, що офіційно про завершення кар’єри Підгрушна не оголошувала, її останній міжнародний виступ відбувся ще до початку повномасштабної війни — на естафеті Олімпіади в Пекіні. Вболівальники сподівалися побачити Олену й на Іграх у Мілані та Кортіні, але влітку спортсменка зосередилася на найважливішій ролі у своєму житті — материнстві.

Разом із чоловіком Ростиславом вони виховують маленького сина Дем’яна, не залучаючи нянь чи помічників. Попри турботи про дитину, Олена залишається активною в спортивному середовищі — відвідує події, підтримує колег і стежить за розвитком українського біатлону.

Нещодавно журналісти помітили її на презентації нової олімпійської форми збірної України для Ігор-2026. Інтерв’ю, яка вона дала для канал 24 публікує 0352.

– Пані Олено, як почуваєтеся в новій формі?

– Трохи спекотно, звісно, адже вона щільно прилягає, але ми ж зараз у приміщенні. На відкритому повітрі, під час Олімпіади, думаю, буде значно краще.

– Олімпіада в Італії могла стати для вас п’ятою у кар’єрі. Не виникають спогади про минулі виступи?

– Нині у мене зовсім інший приємний клопіт – сімейне життя і догляд за сином. Спогади, звичайно, іноді накочують, але отримую радість від маленьких перемог у повсякденному житті – коли син усміхається, відкриває для себе світ.

– Щодо імені хлопчика, у ЗМІ думки розділилися: як його назвали – Давид чи Дем’ян?

– Ой, журналісти замість того, щоб просто спитати, починають додумувати різні варіанти і вигадувати новини. Ми навіть жартуємо, що у сина тепер є свій псевдонім для соцмереж (Усміхається). Насправді його звуть Дем’ян.

– А довго обирали ім’я?

– Так, довго. Ми відкрили спеціальний список імен, там було з пів сотні варіантів. Переглядали, міркували, радилися між собою, оцінювали звучання, енергетику, історичне та культурне значення. Хотілося, щоб ім’я не лише красиво звучало, а й пасувало нашому синові, нашій родині, нашій традиції. Зупинилися на Дем’яні. Це старослов’янське ім’я з глибокою історією, благозвучне і сильне, але водночас тепле і лагідне – ідеально для маленького хлопчика.

– Життя спортивне від цивільного сильно відрізняється?

– Кардинально. У спорті, з одного боку, дуже непросто: тренування, графік суворий, травми, психологічний тиск і постійна конкуренція. Але з іншого боку, усе напрочуд просто: чітко знаєш, що робиш щодня, коли й де їси, куди їдеш і навіщо, де тренуєшся і які завдання на день. У спорті твоє життя буквально підпорядковане дисципліні та меті – і це дає певний спокій, бо знімає зайві думки. Ти зосереджений на одному – на власній підготовці, на результаті, на тренерах і команді.

А повсякденне життя з дитиною, цивільне життя – це абсолютно інша планета. Тут немає чіткого розкладу, все доводиться планувати самому: коли приготувати їжу, коли вкласти спати, коли встигнути зробити покупки чи вчасно дістатися куди-небудь. Відповідальність на тобі 24 години на добу. Сам плануєш, сам усе робиш, сам приймаєш рішення. Тут немає тренера, який би підказав, коли і що робити.

– З дитиною вам хтось допомагає?

– Ні, ми з чоловіком справляємося самі. Так сталося, що всі родичі й друзі перебувають у Тернополі, а чоловік, на жаль, уже сирота. Тому ми звикли покладатися один на одного. Спершу було непросто: нічого подібного раніше не робила, але зараз знайшли свій ритм і отримуємо задоволення від цього спільного часу.

– Тобто, коли ви не вдома, чоловік сам залишається з дитиною?

– Буває й таке. Наприклад, сьогодні тут, на презентації, доволі шумно й гамірно, а Дем’ян потребує спокійного середовища. Тому чоловік вивів його на прогулянку неподалік – у тихе місце, де можуть спокійно побути.

– Коли спостерігаєте за виступами наших біатлоністів, на трасу не тягне?

– На жаль, пробігтися на лижах уже не можу. Травми, які я отримала за час спортивної кар’єри, дають про себе знати. Але постріляти – це інша справа. Нещодавно взяла в руки пневматичну гвинтівку. Сучасна, легка, буквально прилипла до рук. Навички не забулися, а відчуття, що ти знову на стрільбищі, надзвичайно приємне.

– У вас величезний досвід: перемоги на чемпіонатах світу, Європи, Олімпіаді. Ваші поради молодому поколінню точно будуть корисними.

– Так, плани на наставництво є, але поки що відкладу їх на потім – після декретної відпустки. Зараз дитина для мене на першому місці. Хочу, щоб син відчував мою присутність, і щоб ми разом переживали перші важливі моменти його життя.

– Коли ви завершили виступи, українські біатлоністи перестали здобувати медалі. Чому так сталося?

– Нагород поменшало вже тоді, коли я завершувала кар’єру. Це дуже комплексне питання. Для успіху потрібні сучасні бази, прогресивні тренери, зацікавленість серед молоді і масовість у спорті. Порівняйте: легка атлетика чи боротьба – там тисячі юних спортсменів, величезна конкуренція. У нас зимові види дуже поступаються в цьому плані. В одній віковій категорії на всеукраїнських змаганнях до п’ятдесяти учасників, на дорослих стартах – лише кілька десятків. Рівень конкуренції низький, а відтак і медалі з’являються рідше.

Олена Підгрушна / Фото Геннадія Чеховського

– На Олімпіаді в Мілані й Кортіна-Д’Ампеццо українські біатлоністи зможуть боротися за медалі?

– Безумовно! На Олімпіаді будь-що може трапитися, і це робить змагання особливо захопливими. Подивіться на приклад Кайси Мякяряйнен: вона виграла безліч кришталевих глобусів як найсильніша біатлоністка сезону, здобула десятки перемог у окремих дисциплінах, а на Олімпіадах так і не здобула жодної медалі. Або візьмемо казашку Хрустальову: на чемпіонатах світу вона практично нічого не вигравала, проте на Іграх у Ванкувері здобула срібло в індивідуальній гонці.

Наші біатлоністи – Дмитро Підручний, який перемагав на чемпіонаті світу, Юлія Джима, чемпіонка Європи, призерка Олімпіад та чемпіонатів світу – теж здатні на високий результат. Вистрілити може будь-хто, і часто перемога залежить не лише від форми, а й від того, як спортсмен зможе впоратися зі стресом, холодом, тиском конкурентів і власними емоціями. Побачимо, в якій фізичній та психологічній формі вони підходитимуть до стартів у Мілані та Кортіні.

– А за іншими зимовими видами спорту слідкуєте?

– Звичайно. В Україні є сильні спортсмени у лижній акробатиці, скелетоні, сноуборді. Я дивлюся на них і розумію, скільки праці і самопожертви за кожним результатом. Головне – не хвилюватися, вірити в себе й показати максимум. Адже до Олімпіади вони йшли все життя. Кожен спортсмен, який потрапить на Ігри, отримав свій шанс, і ним потрібно скористатися.