На Тернопільщині мати задушила чотирирічного сина з інвалідністю: суд виніс вирок

Трагедія сталася в червні 2024 року в Чорткові: мати залишила свого чотирирічного сина з інвалідністю на самоті та задушила його м’яким предметом. Коли вона повернулася додому, дитина вже була мертва. Борщівський райсуд 12 березня 2026 року визнав жінку винною в умисному вбивстві та призначив їй 12 років позбавлення волі.

Тоді до правоохоронців звернулася жителька Чорткова і повідомила про смерть свого чотирирічного сина — дитини з інвалідністю від народження. За словами жінки, вона нібито залишила хлопчика самого вдома без нагляду та їжі на кілька днів. Коли повернулася – дитина вже була мертвою. Що з’ясували слідство і суд і як покарали матір, дізнавалися «20 хвилин».

Вирок Оксані Б., яку звинуватили у вбивстві власного сина з інвалідністю, проголосив 12 березня Борщівський райсуд. Жінку відправили до в’язниці. Що розповідали у суді сусіди і рідні та що сказав батько хлопчика, який є військовослужбовцем?

Через рік – звинувачення у вбивстві

Раніше, нагадаємо, ми писали, що у Чорткові помер чотирирічний хлопчик з інвалідністю. Спершу слідство вважало, що дитина загинула через злісне невиконання матір’ю обов’язків по догляду. Однак після додаткових експертиз правоохоронці дійшли іншого висновку — хлопчика, ймовірно, вбили. Про нові обставини 7 травня 2025 року повідомили у поліції Тернопільської області.

Спочатку слідчі відкрили кримінальне провадження за статтею 166 Кримінального кодексу України — злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною.

Втім, під час подальшого розслідування правоохоронці отримали нові докази. Слідчі Чортківського райуправління поліції провели низку експертиз, допитали свідків і встановили, що смерть дитини настала не лише через неналежний догляд.

— За висновком судово-медичної експертизи, причиною смерті хлопчика стала механічна асфіксія, — повідомляли у поліції Тернопільщини. — Також експерти з’ясували, що перед смертю дитина кілька днів нічого не їла — у шлунку та кишківнику не було виявлено харчових мас і продуктів їхнього травлення.

Після зібраних доказів слідчі дійшли висновку, що до смерті дитини причетна її матір.

Спочатку матері повідомили про підозру за статтею 166 Кримінального кодексу України. Однак після встановлення нових обставин кваліфікацію злочину змінили на п. 2 ч. 2 ст 115 Кримінального кодексу України — умисне вбивство. Санкція статті передбачає покарання аж до довічного позбавлення волі.

За версією слідства, жінка діяла умисно, розуміючи, що її дитина — малолітня, має інвалідність з дитинства та перебуває у безпорадному стані.

Закрили рот і ніс дитині

— Перебуваючи у кімнаті квартири, жінка закрила дитині рот і ніс м’яким предметом. Унаслідок цього хлопчик задихнувся — смерть настала від механічної асфіксії, — йдеться у матеріалах справи, про які дізнаємося із Судового реєстру. — Після цього, близько 21-ї години того ж дня, жінка залишила тіло сина у квартирі. До помешкання вона повернулася лише через два дні — 14 червня.

У суді обвинувачена частково визнала провину. Вона розповіла, що проживала з дитиною у квартирі, чоловік проходив військову службу. Вона стверджувала, що чоловік не допомагав фінансово. Грошей на лікування сина, за її словами, часто не вистачало, тому доводилося економити та позичати кошти на ліки. Обвинувачена запевнила, що доглядала за сином, гуляла з ним та годувала продуктами, які рекомендували лікарі. Востаннє, за її словами, вони зверталися до медиків приблизно за два роки до смерті дитини. У червні 2024 року жінка планувала їхати з сином на лікування до Києва, але чекала, поки чоловік передасть гроші.

Водночас вона визнала, що на початку червня кілька днів перебувала у знайомого в селі Білобожниця, залишивши дитину саму вдома. Про це вона не повідомила навіть своїй матері. Жінка пояснила, що в той період вживала алкоголь і не може точно пригадати події. За її словами, перед тим, як піти з дому, вона нагодувала сина і залишила його лежати на дивані. Повернувшись уночі разом зі знайомим, побачила, що дитина вже мертва. Вона розповіла, що перенесла хлопчика на ліжко, намагалася привести його до тями, а потім зателефонувала матері. Та порадила повідомити про смерть поліцію.

Обвинувачена визнала звинувачення у недогляді, але провину в умисному вбивстві вона заперечила. Сліди ушкоджень на обличчі дитини пояснила тим, що хлопчик міг перевернутися уві сні і вдаритися об спинку дивана.

Що розповів батько малюка

Батько хлопчика Руслан Б. у суді розповів, що після народження дитини вони разом із дружиною певний час жили в її матері. За його словами, з 2019 до 2021 року родина мешкала у тещі, а згодом переїхала в орендовану квартиру в Чорткові. Там вони проживали до 2024 року.

Чоловік зазначив, що з 2021 року служить у Збройних силах України, тому бував удома рідко — приблизно раз на пів року. Востаннє він приїжджав додому в березні 2024 року.

За словами батька, на утримання сина він регулярно надсилав гроші. Суми були різні — іноді 10 тисяч гривень, іноді 20 чи 30 тисяч. Він також просив дружину відвезти дитину на лікування, однак вона, за його словами, відповідала, що поїде разом із ним, коли він буде вдома.

Про смерть сина чоловік дізнався вже у червні 2024 року. Тоді йому повідомили, що дитина померла, а перед цим матір нібито залишила хлопчика самого.

Батько також зазначив, що ключі від квартири мали лише вони з дружиною та її мати, яка іноді приходила і допомагала доглядати за дитиною.

Що кажуть свідки

У суді також допитали свідків — сусідів, родичів, медиків і знайомих обвинуваченої.

Власниця квартири розповіла, що у лютому 2022 року здала помешкання жінці та її чоловікові. За її словами, про те, що разом із ними там проживає дитина, вона дізналася вже після трагедії. Ключі від квартири вона передала лише обвинуваченій.

Сусідка, яка жила з ними на одній сходовій клітці, розповіла, що спочатку думала, що жінка мешкає сама. Лише згодом вона почула плач дитини і зрозуміла, що у квартирі є малюк. Свідок зазначила, що жодного разу не бачила, щоб мати виходила гуляти з дитиною. Натомість неодноразово чула, як хлопчик плакав, а жінка агресивно кричала на нього — зокрема вигукувала: «Закрийся, заткнися».

За словами сусідки, за два-три дні до того, як стало відомо про смерть хлопчика, вона бачила, як жінка виходила з дому. Упродовж цього часу з квартири не було чути жодних звуків дитини.

Мати обвинуваченої розповіла в суді, що її онук мав інвалідність першої групи: він не сидів, не ходив, був лежачим і майже не набирав вагу. За її словами, дитина погано їла, часто зригувала, а білок організм практично не засвоював. Хлопчик кілька разів лікувався у лікарні.

Жінка зазначила, що після того, як її зять у 2021 році пішов служити до армії, донька залишилася сама доглядати за сином. Вона стверджувала, що приходила до них у квартиру і бачила, що донька доглядає за дитиною та купує спеціальне харчування. Інколи вони з чоловіком забирали онука до себе на кілька днів, коли донька їхала до чоловіка або просила допомоги.

За словами бабусі, 9 червня 2024 року вони були в доньки вдома, а також заходили до неї ввечері 12 червня. У ніч із 13 на 14 червня, близько першої години, донька зателефонувала і сказала, що з дитиною щось сталося. Коли вони прийшли, хлопчик лежав мертвий на ліжку. Обличчя дитини, за її словами, було чисте. Жінка переконувала, що її донька не могла навмисно нашкодити сину і припустила, що він міг задихнутися, коли лежав обличчям до подушки.

У суді виступила і представниця служби у справах дітей Чортківської міської ради. Вона повідомила, що у 2020 році до служби надійшла інформація про можливу занедбаність дитини. Тоді комісія відвідала сім’ю. У квартирі було не прибрано, а відповідного харчування для хворої дитини не було. Однак під час повторного візиту через кілька днів ситуація покращилася — з’явилося харчування, умови змінилися. Тому сім’ю не ставили на облік, зокрема через те, що значну участь у догляді брала бабуся.

Як втрутилися служби

Сімейна лікарка хлопчика підтвердила, що дитина була її пацієнтом із 2019 року. За її словами, він народився недоношеним, мав багато патологій та діагноз ДЦП. Хлопчик був лежачим і майже не засвоював їжу, через що не набирав вагу. Лікарка неодноразово рекомендувала батькам звернутися до вузьких спеціалістів.

За її словами, певний час родина не відвідувала медиків, тому вона повідомила про це соціальні служби. Після втручання фахівців дитину направили на лікування. У 2020 році хлопчик проходив лікування у Тернополі, однак покращення не було, і лікарі рекомендували повторну госпіталізацію. Згодом дитині встановили інвалідність.

Надалі, за словами лікарки, мати за медичною допомогою майже не зверталася і не відповідала на телефонні дзвінки. Медик також зазначила, що під час спілкування з родиною помічала більш тепле ставлення до дитини з боку батька, тоді як особливої прихильності матері до хлопчика не спостерігала.

Свідчення в суді дали й знайомі жінки. Один із них розповів, що познайомився з обвинуваченою у червні 2024 року в селі неподалік Чорткова. За його словами, жінка часто перебувала там у знайомого і фактично проживала в нього. Про те, що вона має дитину, чоловік не знав.

Він також розповів, що в один із днів вони були на риболовлі, а ввечері жінка зателефонувала й попросила відвезти її до Чорткова. За його словами, вона була налякана. Він підвіз її до міста і висадив біля пологового будинку. Наступного дня від поліцейських дізнався про смерть її сина.

Ще один знайомий підтвердив, що підтримував дружні стосунки з обвинуваченою близько п’яти років. Він знав, що у неї є син, але ніколи його не бачив і нічого не знав про стан здоров’я дитини. У червні 2024 року жінка кілька днів проживала у нього в селі, інколи їхала додому, а потім поверталася. За його словами, вона казала, що залишає дитину з матір’ю. Про смерть хлопчика він дізнався вже від правоохоронців, коли його викликали на допит.

Що встановили експерти

Під час розслідування призначили додаткову комісійну судово-медичну експертизу. Її провели у межах кримінального провадження, відкритого після смерті чотирирічного хлопчика.

Експерти досліджували тіло дитини й встановили характерні травматичні ушкодження на обличчі. Зокрема, на правій частині чола, надбрів’ї, у вилично-щічній ділянці, а також на верхній і нижній губах були синці та численні темно-червоні внутрішньошкірні крововиливи.

Фахівці звернули увагу, що ці ушкодження відтворюють певний рельєф — текстуру матеріалу м’якого предмета, яким, ймовірно, перекривали ніс і рот дитини.

За висновком експертів, такі травми виникають у разі прикладання фізичної сили іншою особою. Вони не могли з’явитися випадково — наприклад, якщо дитина самостійно перевернулася на бік або на живіт.

Експерти також встановили прямий причинно-наслідковий зв’язок між перекриттям носа і рота м’яким предметом та настанням смерті хлопчика. Саме це, за їхнім висновком, призвело до фатальної механічної асфіксії.

З висновку амбулаторної комплексної психолого-психіатричної експертизи матері — в період вчинення інкримінованого злочину психічними захворюваннями не страждала, могла усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Вирок суду

Суд визнав жінку винною одразу за двома статтями Кримінального кодексу України — злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною та умисне вбивство малолітньої дитини.

За статтею 166 КК України їй призначили покарання у вигляді п’яти років позбавлення волі. Ще 12 років ув’язнення суд призначив за пунктом 2 частини 2 статті 115 Кримінального кодексу України — умисне вбивство малолітньої дитини.

Водночас, відповідно до правил призначення покарання за сукупністю злочинів, суд застосував принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим. Тож остаточне покарання, яке має відбути засуджена, — 12 років позбавлення волі.

Жінці продовжили запобіжний захід тримання під вартою до набрання вироком законної сили, але не більше, ніж на два місяці, тобто до 12 травня 2026 року включно.

Вирок може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду через Борщівський районний суд.

Вирок в апеляції оскаржуватимуть. Про це повідомили і в Тернопільській обласній прокуратурі, і адвокат засудженої Володимир Гук. Він зазначив, що в його підзахисної є 30 діб для остаточного прийняття рішення щодо апеляції.