Улюбленець Ангели Меркель заспіває у Тернополі

Ви знали, що уродженець Черкащини Олег Винник — улюблений співак канцлера Німеччини Ангели Меркель? Втім, нічого дивного, адже зірка світових мюзиклів, автор власних пісень легко підкоряє серця навіть найсильніших представниць слабкої статі.

Спрацьовує усе в комплексі: прості, але проникливі пісні, душевні мелодії, приємний голос і симпатична зовнішність співака. Кажуть, що Винник — серцеїд ще той. Подейкували, що у нього був роман з Анастасією Волочковою. Втім, сам співак свої справи сердечні не афішує. Воно й зрозуміло: для численної армії його шанувальниць краще, аби особисте життя їх улюбленця залишалося загадкою.

Незважаючи на те, що його пісні «зривають» інтернет, не сходять з перших сходинок хіт-парадів, «Щастя», «Вовчиця», «Не ти» та інші композиції артиста беруть для рингтонів на мобілки і закидають на стінки коханим у соцмережах, самого співака в Україні не дуже знають. І не дивно: адже уже тривалий час Олег Винник живе й працює в Німеччині, де його знають під сценічним ім’ям OLEGG як виконавця головних ролей у найпопулярніших мюзиклах. Проте останнім часом співак доволі активно освоює простори українського шоу-бізнесу. А кілька днів тому співак уперше завітав до Тернополя, щоб ближче познайомитися з тернопільськими шанувальниками, пише Нова Тернопільська газета.

У Тернополі буду презентувати україномовний альбом «Роксолана». Чому така назва? Я сам «роксолан» якоюсь мірою, бо за кордоном не рік і не два. Стільки надивився на наших «роксолан»! Їх життя — то не мед. Тож ще в 2005 році написав пісню «Роксолана». А свою найпершу композицію створив десять років тому.

Сам не знаю, де я нині живу. Все моє життя на крилах, на колесах. Слава Богу, що живі батьки. Рідна домівка — святе місце, куди я можу на кілька годин у півроку заїхати, обійняти і поцілувати батьків. Коли мене запитують, де мій дім, відверто кажу: «Якщо живеш у ньому два тижні на рік, для чого тобі цей дім?» (сміється, — авт.). Втім, мрія є — будиночок з озером та вербами довкола нього. Хоча кажуть, що на подвір’ї не варто садити вербу, та я не забобонний.

Паспорт не змінюю з патріотичних міркувань. Мені часто не вірять, що це насправді так. Доводиться діставати паспорт і демонструвати, що я громадянин України. Змінювати громадянство не планую, мені абсолютно нормально проживати за кордоном, вважаю себе європейцем.

Постійні переїзди — це важко. Щодня нове місто, нова сцена, новий звук, нові готелі…. До речі, у Тернополі зупинилися в готелі «Паллада» і були приємно здивовані. Ми з командою у готелях ніколи не прокидаємося на сніданок, для нас значно важливіше виспатися. Сьогодні зранку (24 жовтня, — авт.) виходили з готелю, а дівчата з рецепції, які знали, що ми не будемо снідати, приготували нам «тормозок» із бутербродами і водою. Так приємно і зворушливо! І кава в Тернополі дуже смачна. У вашому місті ми вперше скуштували кави з м’ятою.

В Україні немає шоу-бізнесу, а маленькі шоу-бізнески. Кожен робить свій шоу-бізнес сам як може. Моя пісня «Счастье» стала першою за замовленням в операторів мобільних телефонів у скачуванні для рингтонів у 2012 році, нині вона на другому місці. Якби так було в Німеччині, то за півроку артист реально став би мільйонером. У нашій країні, звичайно, це все скачується безкоштовно. Якісь кошти це, звичайно, приносить, але порівняно з європейськими — копійки.

«Найдорожча смерть в Європі». Так про мене написали в одній з німецьких газет після того, як я зіграв роль Смерті у відомому мюзиклі «Елізабет». Смерть там постає в образі шоу-мена — вільного, розкутого, з гарною статурою. У цю роль вкладено суть, що смерті не треба боятися, а треба любити. Знаєте, у мене був шок, коли якось після мюзиклу підійшли 12-річні дівчатка і сказали: «Якщо смерть така красива, то я хочу сьогодні вмерти». Для мене це було серйозним випробуванням. Після того я навіть пішов до священика за благословенням на цю роль, так мене це непокоїло.

Завалювали іграшковими ведмедиками шанувальники у Німеччині, а в Україні дарують… в’язані шкарпетки і шарфики. Часто також дарують ангеликів, не обходиться і без спиртних напоїв. У Німеччині, буває, після концерту підходиш до автівки, а на капоті стоїть кошик з різноманітними ковбасами. Так що не бідував (сміється, — авт.).

Хрестик, який практично завжди ношу на шиї, освячений. Я віруюча людина. А браслет — збірний, у кожній країні, де буваю, замовляю для нього елемент. Каблучок не ношу, тільки одну на мізинці: це нагорода, приз глядацьких симпатій, який я отримав у 2007 році — з-поміж 250 акторів-претендентів.

Нічого не буває у цьому світі без Господа Бога. Завдяки моїй команді я став тим Олегом Винником, який несе людям свою культуру, за що маю величезну відповідальність, бо прийде час, коли ми будемо звітувати за все, що натворили.