Швейцарія на...Бережанщині. Чому 60-річна швейцарка переїхала жити на Тернопільщину?

Більшість українців за першої-ліпшої нагоди прагне втекти зі своєї держави, а ось швейцарка Крістіна Ліберхерр приїхала сюди жити і працювати.

60-річна європейка вважає Україну дуже перспективною. За два роки, прожиті у селі Потутори на Бережанщині, пані Крістіна облаштувала міні-бізнес – вирощує екологічно чисті прянощі й реалізовує їх у магазинах Бережан та в столичних супермаркетах.

«Україна – це моя велика пригода»

До України Крістіна Ліберхерр приїхала на запрошення свого швейцарського товариша Райнера Закса, який разом з нашим земляком Іваном Бойком на базі колгоспної ферми створив асоціацію “Жива земля Потутори”. Підприємці на колишніх колгоспних землях вирощують тільки екологічно чисту або, як тепер модно казати, органічну сільськогосподарську продукцію. Окрім того, в одній з колишніх стаєнь вони облаштували корівник. Корів випасають на просторих пасовиськах, а взимку годують сіном або кормом, вирощеним без використання “хімії”, відтак отримують органічне молоко.

– Я все життя мріяла почати свою справу з нуля, – розповідає Новій Тернопільській газеті пані Крістіна. – Коли Райнер запропонував працювати в Україні, відразу погодилася, це для мене було, неначе велика пригода. Навіть не віриться, що вже другий рік тут…

У Швейцарії пані Крістіна навчала дітей музики, згодом працювала вчителем з вирощування рослин у приватній школі.

– Вирощувати рослини – моє покликання, – каже. – Я усе життя мріяла поратися біля землі і тепер почуваюся цілковито щасливою.

Почала читати «Солодку Дарусю»

Крістіна Ліберхерр жартує, що вона “одружена з роботою”. У Швейцарії в неї залишилися троє дорослих синів і четверо онучок. З чоловіком жінка давно розлучилася.

– Я стараюся час від часу їздити до дітей, – розповідає пані Крістіна. – Йонас та Йоханес влітку приїжджали до мене. В Україні їм дуже сподобалося, хоча, звісно, вони хотіли б, щоб я жила разом з ними. Сумую за ними дуже, часто спілкуюся через скайп. Окрім того, у Швейцарії у мене є власний будинок, який тепер здаю в оренду. За виручені гроші можу спокійно прожити в Україні. У вас ціни невисокі. У Потуторах купила стареньку хату неподалік ферми, вже доволі непогано там облаштувалася. Маю старенького “Опеля”, яким їжджу у справах до Бережан.

Іноземка зізнається, що, допоки не почала жити тут, майже нічого не чула про Україну:

– У Швейцарії, як і в більшості країн Європи, пропагують переважно російську мову та літературу, я навіть сама трохи розмовляю російською, а загалом знаю п’ять мов, – зауважує. – Тепер завдяки моїм друзям – Оксані та Мирону Постоланам із села Жуків Бережанського району – відкриваю для себе Україну. Бачите, – дістає з полиці книгу, – ось почала читати “Солодку Дарусю” Марії Матіос, щоправда, поки що німецькою. До того прочитала кілька романів Оксани Забужко. Ще дуже люблю слухати українські народні пісні. Коли пан Мирон вперше для мене заграв на бандурі, аж сльози покотилися. Нещодавно у Бережанах заприятелювала з вчителькою музики Наталею Григорівною. Вона дуже гарно грає на фортепіано, я приношу свою флейту, і ми влаштовуємо домашні концерти. Щоб помандрувати Україною чи поїхати на концерт, приміром, до Львова, нема часу — постійно є робота у полі, на фермі.

«У вас дуже багато неба!»

Я запитала Крістіну, яке у неї склалося враження про Україну, на що вона усміхнено відповіла: “У вас дуже багато неба! Я стояла, немов зачарована, і милувалася. У Швейцарії довкола гори, і небо наче “заховане”, а тут – усе, немов на долоні. Загалом мені тут дуже подобається, у вас дуже гарна природа, родючі грунти, розумію, що, можливо, українці, які тут усе життя, не помічають цього. У вас дуже багато добрих людей, хоча трапляються усілякі, але добрих таки більше! Про ваші дороги нічого говорити не буду – ви й самі знаєте, які вони. Ще не подобається ваша бюрократія. До цього, мені здається, ніяк не можна звикнути…”

Пані Крістіна розповіла, що кілька місяців тому робітники на фермі розкопали останки солдата. Колись, за розповідями потуторців, там проходила лінія фронту.

– Ми зателефонували до міліції, але ніхто на наш виклик не відреагував, – дивується іноземка. – Кілька днів ці останки так і пролежали на сонці, а потім ми зібрали їх у дерев’яний ящик і попросили місцевого священика поховати, як годиться, на цвинтарі.

Прянощі корисні лише рік

Жінка запросила подивитися на свою господарку. Пряні трави акуратно висаджені грядками на городі, у міжряддях чисто виполото, усюди видно дбайливу руку господині.

– У Швейцарії є все, тому через високу конкуренцію дуже важко зайняти свою нішу, – зазначає Крістіна Ліберхерр. – А в Україні – високий потенціал, за що не візьмешся – бізнес. Коли приїхала сюди, була дуже здивована, що пряних трав у вас майже не вирощують. На полицях магазинів вони переважно з хімічними домішками, це доволі шкідливо, адже трави в екологічно чистому вигляді можуть принести неабияку користь для організму, а не лише додати стравам пікантного смаку.

Пані Крістіна проводить екскурсію своїм “зеленим царством”:

– Ось тут базилік. Він прекрасно стимулює виділення шлункового соку, збуджує апетит і поліпшує травлення. Вживати його добре у стравах з м’яса, птиці, риби, ну і, звичайно, в салатах. А це – розмарин, відомий антисептик та імуностимулятор, сприяє зменшенню ревматичних болів і поліпшує кровообіг. Тут колись ріс майоран, нещодавно його зрізала, ця пряна трава – незамінна складова парфумів. Орегано використовують для лікування безсоння та гастритів...