На Тернопільщині у селі збирають підписи на виселення сім’ї, де вбили і закопали людину - подробиці

Хмелівське подружжя пенсіонерів разом із сином їхали на фірі повз городи – везли додому жом. Здалеку побачили, як собака вовтузиться біля розритої землі. Подумали, що хтось у тому місці закопав здохлу домашню тварину.

Але щось було не так… Син пішов подивитися і мало не втратив дар мови – з-під землі виднілася… нога у кросівку. Мати шукала Андрія – про те, що 31-річний син не повернувся додому, вона повідомила сільського голову і дільничного. Втім, обхід п’ятнадцяти порожніх хат у Хмелівці не дав результату – Андрія ніде не було. «Може, він пішов у Романівку», - втішала себе старенька, бо син, бувало, пропадав у тому селі кілька днів. Страшна знахідка на чужому городі розкрила таємницю зникнення, хоча не відразу збагнули, що тіло з цілком виїденим собаками обличчям – то Андрій…

… Сільський голова Ольга Садова веде до будинку, де сталося моторошне вбивство. Деякі вікна тієї глиняної хати цілком закладені цупкою цератою, одне - вибите. Двері настіж відчинені. Пані Ольга заходить у сіни, звідки гукає: «Є хто?», бо явно чути шарудіння. З кухні вибігає сірий кіт. Тут нікого нема. На холодній грубці сушиться дитячий одяг. Безлад, сирість, на долівці палас із вирізаними шматками (пані Ольга пояснює: то міліціонери вирізали місця, де була кров), на одній стіні – зірвані шпалери, так, знову ж таки зі слів сільського голови, господарі ховали сліди злочину, бо та стіна була уся в крові. Моторошно тут, спішно йдемо геть, пише газета Свобода.

Ольга Садова закладає ціпок через клямку. Хтозна, чи хтось із місцевих наважився б зайти, але вулицею гасає «десятка», з якої через мегафон смуглява жінка горланить: «Купуємо горіхи!» Хмелівка - при дорозі, тож зайди – не рідкість.

Село шоковане, приголомшене останніми подіями. Тут мешкають п’ятсот осіб, є православна і греко-католицька церкви, дім молитви євангелістів, ще є громада, яка молиться у приватному будинку, а також декілька сімей сповідують віру свідків Єгови. Місцеві мешканці – знані господарі, майже на кожному обійсті по кілька голів худоби. Одна селянка, назвалася Лесею, утримує дев’ять голів, з них п’ять - корови. Щодня здає вісімдесят літрів молока. За кордон місцеве жіноцтво не виїжджає. Серед молоді дуже популярне Тернопільське училище №4, тут вони здобувають фах муляра-штукатура і роз’їжджаються по обласних центрах, до столиці на роботу. Село старіє, але вперто тримається споконвічного господарювання.

Хто ж такі мешканці глиняної хати? Наталка, 1974 року народження, та її 22-річна дочка Ірина, яка має троє дітей – наймолодшому три місяці. Цих двох жінок сприймають у селі не інакше як порушниць спокою, традицій. «Вони можуть голяка ходити по подвір’ї, у хаті гримить музика, вічно у них застілля», - обурюється одна мешканка. Друга розповідає, що усі місцеві пиячки і нероби протоптали до тієї хати стежку. У кого пропала птиця, той приречено зітхав: уже в Наталки на столі… І як підтвердження – із комина валив дим із смородом паленого пір’я. Односельці зауважили і таке: навесні і влітку на тому подвір’ї – ні ціпання, ні квакання, а восени раптом з’являється ватага вгодованої птиці. Одна жінка впізнала свого качура, але виставити претензії не посміла.

Майже анекдотично звучала розповідь ще однієї хмелівчанки: у місцевого газди пропав мішок борошна, так от дірка в ряднині видала – біла смужка борошна, що розсипалося, привела до Наталчиного подвір’я. Втім, ніхто із селян не сказав відверто: Наталка із дочкою -злодії. Хтозна, може їхні гості зносили чуже добро, а ті за безцінь купували. Гроші у цій хаті водилися – Ірина як одинока матір отримувала соціальну допомогу на трьох дітей.

Ця родина з’явилася у селі у 2006 році – переїхала із Івано-Франківщини. Наталка вражала тутешню набожну громаду тим, що змінювала співмешканців. А от Ірина, яка прибула сюди 14-річною дівчинкою, справляла добре враження. Вона ходила до Струсівської школи, її часто бачили у церкві. Втім, тепер, а надто після недавніх подій, про Ірину відгукуються, м’яко кажучи, негативно.

Є у Наталки ще й син, проте у селі про нього згадували лише у зв’язку з такою подією. На Різдвяні свята жорстоко побили на вулиці місцевого мешканця. Нападники – Наталчин син та 21-річний тернополянин - співмешканець Ірини. Останній має у Хмелівці бабцю, приїжджав сюди й так зійшовся з Іриною, у якої було на той час двоє дітей. Ольга Садова розповідає, що тоді чаша терпіння сільської громади переповнилася через край - зібрали триста підписів за те, аби родину виселити із села. Хмелівка ніби передчувала майбутню біду… Але в міліції відмовили – нема такого права, а тим більше, коли йдеться про сім’ю, де є маленькі діти. За напад на чоловіка винуватців притягнули до кримінальної відповідальності, і зараз цю справу розглядають у районному суді.

Коли в Ірини народилася третя дитина, Олег переселився до них. У хаті замешкав і наступний Наталчин кавалер – одесит (саме так його у селі і називають). Усі перелічені домочадці стали учасниками чи очевидцями нещодавньої трагедії.

Андрій мав би обходити ту глиняну хату десятою дорогою. Кілька років тому він сів на лаву підсудних за те, що поцупив у цієї сім’ї приставку до DVD. Вирок суду - три роки позбавлення волі - відбув у Копичинецькій колонії. Повернувся із-за гратів півроку тому. Чому він знову переступив поріг цього помешкання? Начебто прийшов позичити цукру. Але в хаті, як це часто бувало, тривало застілля (згодом міліціонери виявили у хліві громіздкий самогонний апарат). Андрій і собі сів за стіл. А де п’ють, там б’ють – іскра конфлікту спалахнула нібито через неприязні слова на адресу Ірини. П’яною шарпаниною не обійшлося – Олег схопив трубу від пилососа і почав бити гостя по голові.

Подальші події мало б встановити слідство – наразі те, що повідомляє сайт УМВСУ в Тернопільській області, суперечить версії, яка побутує серед жителів Хмелівки. У селі переконані, що вина за смерть Андрія лежить не на одному Олегу - принаймні у знищенні слідів та приховуванні злочину брали участь усі дорослі мешканці хати. Спочатку мертвого Андрія намагалися підпалити, для того з бензопили злили триста грамів пального. Але обгорів лише одяг покійного. Тоді на рядні усі четверо винесли труп на чужий город, де закопали. Неглибоке захоронення згодом розрили собаки.

Селяни розповідають, що участь усіх чотирьох довели під час відтворення обставин злочину. За цією слідчою дією спостерігали усім селом. І якби не міліція, то злочинці не уникнули б самосуду.

Власне, усіх членів сім’ї затримали на Івано-Франківщині, куди вони втекли через два дні після вбивства Андрія, сяк-так знищивши сліди злочину. Нібито втікачі мали намір їхати з Івано-Франківщини в Одесу.

Минулого тижня стражденне тіло Андрія похоронили. Кажуть, що Наталка приїжджала у село – щоб забрати речі. Люди й не уявляють, аби ця сім’я продовжувала жити у Хмелівці. Трохи дивно, що тут відчувають більше негативу до Наталки й Ірини, ніж до Олега – безпосереднього убивці. Це виявилося і при проведенні слідчої дії – люди мовчки спостерігали за тим, як привезли Олега у кайданках, й хвилею осуду та обурення зустріли появу жінок.
Хто вони, ці жінки, які так насолили Хмелівці? Зі строкатих розповідей місцевого люду (усі, з ким я спілкувалася, просили не називати у газеті їхніх прізвищ, та навіть імен) вимальовуються суперечливі постаті. Окрім вищенаведених негативних відгуків, чула і таке: жінки гарно виглядають (мовляв, нічого не роблять, навіть грядки біля хати нема), завжди в оточенні чоловіків, діти здорові і доглянуті. От тільки притягують біди до Хмелівки…