Тернополянин подорожує по світу без грошей

24-річний Іван Онисько із села Сущин Теребовлянського району подорожує по світу без грошей. Нещодавно хлопець повернувся з мандрівки Македонією, Туреччиною, Росією та Грузією.

Зокрема, у турецькій Анталії прожив три місяці, а працював помічником фотографа на кораблі. Цікаво, що, вирушаючи в мандри, Іван зовсім не мав грошей, а до турецького міста діставався автостопом, – пише Оксана Смільська у “Новій Тернопільській”.

– Іване, не лячно було їхати у чужі країни без копійки за душею? Дехто назвав би це справжнім дивацтвом, а то й авантюризмом…

– Мені це вже звично. Ще у студентські роки пробував їздити автостопом, але в Україні, переважно на усілякі фестивалі. Якось мене підібрав хлопець із Скандинавії, який подорожував бусом Україною разом зі своїм собакою. Спілкувався з ним німецькою вперемішку з англійською. У свої 28 років він уже встиг об’їздити півсвіту і шість років не був удома. Грошей на такі мандри у нього не було, перебивався підробітками. Траплялося, знаходив роботу і залишався на одному місці два-три місяці, а потім знову вирушав у мандри. Мене його розповідь так вразила, що невдовзі й сам вирушив автостопом у мандри Західною Європою. А нещодавно повернувся з Македонії та Туреччини. Загалом водії, які підбирають автостоперів, дуже цікаві й відкриті до спілкування, прагнуть якомога більше дізнатися про людей та країну, якою подорожують. У Європі автостоп – звична річ.

– Ви планували прожити в Туреччині лише місяць, а залишилися на цілих три. Чим вас вразила ця країна?

– Мені, можна сказати, пощастило, я на кілька днів зупинився в одного турка за системою каучсерфінгу. Це гостьова мережа онлайн. На спеціальному сайті люди розміщують інформацію про себе – хто вони, звідки, де подорожують, і роблять запити іншим користувачам, чи можна у них залишитися на час подорожі. Каучсерфери безкоштовно діляться один з одним місцем для ночівлі. Цей турок і допоміг мені знайти роботу помічника фотографа. Щоправда, багато там не платять, економлять на наших, бо добре знають, яка економічна ситуація в Україні та Росії. Однак для мене головним було те, що мав житло (роботодавці наймали квартиру для нашої команди) і цікаву роботу. Щодня ми виходили на кораблі у відкрите море. Мав нагоду спілкуватися з багатьма туристами. Оскільки я закінчив факультет іноземних мов Чернівецького університету, добре володію англійською та німецькою мовами. Щодо вражень про саму країну, то мені було дуже цікаво потрапити до Туреччини, подивитися на тамтешні звичаї, адже мусульманські країни для мене завше були іншим світом. Я чомусь уявляв турецькі міста консервативними, однак в Анталії усе доволі європеїзоване, мабуть, через те, що там дуже багато туристів. А ще цікаво, що там майже ніхто не вживає алкоголю і продаж міцних напоїв доволі обмежений. Зате турки п’ють дуже багато чаю, а саме чаювання – вагома складова їхньої культури. Траплялося, що я за один день з різними людьми випивав до семи горнят чаю. В Україні стільки чаю я випив би за два місяці (усміхається). За характером турки доволі запальні. Мені кілька разів доводилося спостерігати за їхніми суперечками – з спокійного тону вони дуже швидко переходять на крик.

– Ви мандрували під лозунгом “Coffee Travel”, себто “Кавові мандри”. Звідки з’явилася така ідея?

– Для того, щоб можна було вільно подорожувати і мати якісь гроші, я хотів, подорожуючи, продавати каву. Навіть знайшов представників однієї торгової марки, яка виготовляє каву із спеціальними корисними властивостями, і підписав з ними угоду. З цієї затії, щоправда, нічого не вийшло, напевне, через те, що я не вмію добре торгуватися (усміхається). Утім, назву “Кавові мандри” залишив, створив у мережі “Вконтакте” групу під такою назвою, тепер залишаю на сторінці відгуки про свої нові мандри.

– Як рідні ставляться до такого способу життя?

– Уже звикли. Звісно, як і усі батьки, вони спершу дуже хвилювалися за мене, однак побачивши, що все гаразд, тепер навпаки – радіють.

– Коли плануєте зупинитися і вести звичне осіле життя? Може, задумувалися над тим, щоб назавжди залишитися в якійсь європейській країні?

– Звісно, колись доведеться осісти, але найближчі кілька років хочу присвятити саме мандрівкам. Хотілося б пожити у якійсь країні, скажімо, півроку, але назовсім залишатися не хочу. Мені вдалося побувати у 16-ти країнах, і чим далі подорожую, тим більше усвідомлюю, що Україна – найкраща, і жити буду саме тут.