Колишній дільничий спокійно жив у Росії. Лише три роки пропрацював у Бережанському райвідділі міліції тоді 24-річний Володимир П. Але встиг лишити по собі кривавий слід і дві кримінальні справи, порушені за перевищення службових обов’язків. А простіше – за звірячі побиття затриманих.
Однак поки його напарникові за вироком Підгаєцького районного суду вдягали наручники, Володимир перетинав російський кордон, щохвилини очікуючи на загрозливий окрик митника. Але тоді П. пронесло… І лише 10 років потому, коли скінчився термін покарання, садист у погонах повернувся на Тернопільщину. Відтак потерпілі намагаються-таки притягнути його до кримінальної відповідальності, пише Номер один.
«Бив, мов скотину, голки під нігті пхав»
Отож 4 жовтня 2002 р. дільничий інспектор Володимир П. разом зі своїм товаришем по роботі, також Володимиром, але С-ом, перевіряли заяву місцевого фермера, в якого з пасовища викрали корову. Під підозру одразу потрапив заготівельник худоби, такий собі Михайло Н.
Хлопця затримали і доставили у Бережанський райвідділ міліції. Утім Н. продовжував стояти на своєму: не крав, не бачив, не знаю.
І тоді дільничі від слів перейшли до справ. У повному розумінні. Понад шість годин вони вибивали з Михайла Н. зізнання. Били гумовими палицями, потім, увійшовши в азарт, – руками та ногами. Хапали за волосся та товкли головою об стіну. Втомившись, «обробляли» по черзі, з перекурами. Час від часу Володимир П. пхав затриманому голки під нігті. Знову били. Потому наказали зняти штани та білизну й били по статевих органах, при цьому П. повторював: «Щоб у тебе, с.., дітей не було!». Здавалось, вони душу витрясуть із довгого та худорлявого парубка.
Не тямлячи себе від болю та приниження, закривавлений Михайло заїкнувся про адвоката.
– Тут я тобі і адвокат, і кат! – гаркнув у відповідь Володимир П. й ударом ноги збив жертву з ніг.
Спочатку Михайло благав припинити знущатися, а потім лише хрипло стогнав. Періодично один із катів у погонах хапав його за волосся та шипів: «Ну що, вже згадав, де вкрадена корова?». Той лише заперечливо хитав головою. Плюнувши спересердя, дільничі пішли надвір перекурити, а побитий юнак лишився лежати на закривавленій підлозі. Згодом він пригадає, що час від часу до кабінету заходили інші правоохоронці. Потому зайшов хтось із керівництва. Зиркнувши на чоловіка, тіло якого перетворилось на суцільний синець, буркнув інспекторам: «Пишіть протокол, а цей нехай у вихідні відпочине в «акваріумі» (камері попереднього утримання – авт.).
Більш жорстокий та цинічний Володимир П. почав щось дряпати на папері, а потім підсунув аркуш Михайлові: «Підписуй!», - і красномовно підняв гумовий кийок. Юнак приречено зітхнув і, не читаючи, підписав протокол. Уже згодом він дізнався, що його звинуватили не у крадіжці, а у пиятиці та хуліганстві в центрі Бережан. На щастя, суд не визнав докази міліції переконливими та відхилив вимогу запроторити парубка на десять діб у КПЗ. Щоправда, 50 грн. штрафу ні за що сплатити таки довелось.
Пізно вночі побитого Михайла підвезли і кинули біля подвір’я рідної тітки Ганни. Згодом у суді двоюрідна сестра розповіла, що все тіло кузена вкривали темно-фіолетові синці. Мочка на вусі була розірвана, він не міг ані сісти, ані лягти. Не в змозі більше терпіти пекельного болю, попросив знеболювальне. Завжди спокійний, врівноважений, тепер він почав прислуховуватись до кожного звуку за дверима і просив:
- Сховайте мене десь, бо вранці вони знову за мною приїдуть!
- Дитино, та хто ж тебе побив, що місця живого не лишилось? – крізь сльози спитала тітка.
- У міліції, - сказав і аж наїжачився від спогадів. Парубок розповів, що двоє дільничих вимагали, точніше, вибивали в нього зізнання у крадіжці. Назвав і прізвища кривдників.
Тоді Ганна рішуче набрала номер телефону батьків Михайла, коротко розповіла про почуте. Вранці рідні привели парубка, який ледве тримався на ногах, у районну прокуратуру, а звідти – на судову експертизу. Висновок медиків був невтішним: зламано декілька ребер, множинні забої та пошкодження внутрішніх органів, покалічені пальці. До того ж юнак перебував на межі нервового зриву. Про катування ще довго нагадували жахливі болі у спині та головні, зі здорового, прудкого юнака Михайло перетворився на старого діда.
Декілька місяців слухалась ця справа у Підгаєцькому районному суді. І от наприкінці липня 2004 р. Володимира С. було засуджено аж до 3 років тюрми. Проте його напарник взагалі уникнув покарання: він розрахувався з роботи і виїхав у Росію на заробітки.
На чергування – у кирзових чоботах
Буквально за пару місяців до свого поспішного від’їзду до Росії вже згаданий дільничий Володимир П. встиг лишити по собі пам'ять на ребрах іншого жителя Бережан Мирона Герасиміва.
Увечері 25 серпня 2003 р. черговому Бережанського райвідділу зателефонувала жінка та поскаржилась, що чоловік напився та побив її. За вказаною адресою і прибув горезвісний інспектор з помічником. Та коли переступили поріг квартири, жодних слідів бійки не побачили. Розгнівана жінка вийшла з кухні, вказала на чоловіка, який лежав і дивився телевізор. І хоча на добродійці також не видно було слідів побиття, Володимир П. підійшов та розворушив сплячого чоловіка, наказав збиратися. На запитання, чого це, відповів: «У відділенні розберемось».
Хоч і неохоче, але Мирон Г. швидко піднявся, пішов за правоохоронцями та сів у службове авто. По дорозі чоловік спробував заговорити, але дільничий мовчав. Машина зупинилася біля швидкої допомоги місцевої лікарні. У супроводі міліції в порушника взяли кров на аналіз.
– Та я не приховую, що випив, але я вдома був, нікого не чіпав, – він знову спробував залагодити конфлікт.
– Я тобі покажу, не чіпав, – раптом перервав його П. і вдягнув наручники.
– Пусти до туалету, у мене живіт болить, – попросив міліціонера.
– Нема чого тут розсиджуватись, ходи до потічка, – гаркнув на нього Володимир.
Старший за нього чоловік ображено повів плечима, але слухняно пішов до виходу. Надворі бідака одразу побіг до кущів. Та не встиг присісти, як П. ззаду вдарив ногою в голову, потім ще і ще. Мирон автоматично руками прикрив обличчя, ще встиг подумати: «Завтра – День незалежності, як я вийду між люди?» – впав обличчям у болото і знепритомнів. Отямився вже у міліцейському авто. Сильно боліло під ребром, проте він намагався не стогнати.
На ніч його кинули у КПЗ. Як і в першому випадку, П. написав у протоколі, ніби затриманий був п’яним, чіплявся до перехожих та хуліганив у центрі містечка.
- Мене всі у Бережанах знають. Я ж викладав тоді у нашому агротехнічному інституті, а тут побили, потовкли, ще й хулігана з мене зробили, - з гіркотою каже Мирон Герасимів.
Той вечір потерпілий пригадує, ніби це було вчора. Із дружиною справді посварився – вона вирішила розлучитись і претендувала на триповерхову хату. А щоб майно не ділити, вирішила з чоловіка зробити сімейного галабурдника. Та якби я її хоч пальцем зачепив, - пан Мирон розчаровано махнув рукою.
Вночі практично не спав, а ранком привели до начальника. Той пильно подивився на затриманого та опустив очі.
- Я ж в автошколі викладав, був позаштатним працівників ДАІ. Як тільки в автоінспекції якісь рейди, мене запрошували. Бо всі правила дорожнього руху я в голові тримаю, - із запалом каже Мирон Іванович. І вже спокійніше додає, що свого часу планував відкрити у Бережанах приватну автошколу, навіть їздив до Німеччини та Чехії досвід переймати. Але тоді вже стало не до школи.
Отож начальник відпустив затриманого. Вдома чоловік поскидав закривавлений та замащений болотом одяг прати, а сам приліг відпочити. Та біль у боці не стихав. На другий день, ледь не знепритомнівши, пішов у поліклініку, зробив рентген. Лікар подивився на знімок і запитав, де отримав такі травми: у чоловіка було зламано декілька ребер, причому одне пробило легеню, спричинивши кровотечу. Крім того, відбита нирка, наручниками покалічено руки. Вже не говорячи про численні синці та садна на плечах та руках. Вислухавши розповідь пацієнта, медик одразу повідомив прокуратуру. Мирона Герасиміва викликав слідчий прокуратури. За фактом побиття порушили кримінальну справу. Її тричі закривали. У лікарні хворому підмінили знімки і зламані ребра раптом «зрослись» без сліду. Тоді він поїхав у Тернопіль, зробив нові і знову пройшов судмедекспертизу.
Це була вже друга карна справа за фактом жорстокого побиття, порушена проти Володимира П. Та він уже був у Росії.
- Потому я цікавився П., то мені хлопці з міліції розповіли, що він на чергування кирзові чоботи взував, а не міліцейські черевики. Для чого, питаєте? Щоб удари були болючіші. Це ж садизм! – не може заспокоїтись співрозмовник, скалічений ударами правоохоронця.
Минулого тижня цю справу розглядав Тернопільський апеляційний суд та скасував рішення Підгаєцького районного суду про закриття справи у зв’язку з закінченням строків давності. Водночас спливли нові факти. Зокрема, що в Росії П. проживав за підробленим паспортом. Тому й не могли раніше депортувати. Хоча сам обвинувачений екс-міліціонер усе заперечував, стверджуючи, що жив і працював під власним прізвищем. От тільки з рідними не спілкувався. Аж поки не минув строк давності. Відтак Підгаєцькому судді таки доведеться по-новому вивчати цю непросту справу, наповнену болем і образою. Усі 11 томів.
