“Син за ніщо сидить у Лук’янівському СІЗО” – мати тернопільського поета розповіла, як затримали її сина. Хлопцю «світить» до 15 років

Останні події свідчать, що нині до в’язниці може потрапити кожен мирний перехожий. Так сталося і з нашим земляком — молодим поетом із села Бодаки Збаразького району Юхимом Дишкантом.

Під вечір на Йордан, 19 січня, хлопець прогулювався Києвом з двома друзями. Неподалік Києво-Печерської лаври на них напали з десяток тітушок. Хлопці не встигли покликати перехожих на допомогу, як миттю під’їхав автозак і пов’язав їх. На хлопцях не було ані касок, вони не мали з собою нічогісінько, крім документів і телефонів, та їх нині звинувачують у масових заворушеннях, пише Нова Тернопільська газета. 

— Юхим гостював у друга Дмитра Москальця, вони разом готують диск з поезіями сина. Того недільного дня вийшли підтримати мирних мітингувальників на Майдані, — розповідає мати затриманого Людмила Дишкант. — До вулиці Грушевського, де точилися протистояння, вони навіть не наближалися. «Ми вже повертаємося додому», — зателефонував незадовго до затримання. Вранці зателефонував до мене вже, мабуть, із міліцейського відділку, сказав, що у нього все добре. Правди не сказав — не хотів, щоб хвилювалася.

Та вже незадовго село облетіла страшна звістка про затримання Юхима. Першим рідним дав знати товариш хлопця.

— Телефон сина був вимкнутий, я не знаходила собі місця, — згадує пані Людмила. — Я розшукала в записнику номер його викладача з Острозької академії і хорошого приятеля Олександра Ірванця. «Юхима з хлопцями арештували, коли вони прямували в метро, аби їхати додому», — сказав коротко.

Хлопцям інкримінують порушення ст. 293, 294, 295 КК України щодо організації масових заворушень, їм «світить» до 15 років ув’язнення. Уночі 21 січня суддя Дарницького суду Києва Наталя Кириченко обрала міру запобіжного заходу для Юхима — два місяці за гратами.

— Рідних про суд не повідомили, проте Юхимові товариші з Острога були під судом, — розповідає пані Людмила. — В інтернеті писали, що засідання має відбутися близько 16-ої, та сина не привозили, ми телефонували на «5 канал», і лише о 21-ій суддя взялася приймати міру запобіжного заходу. До зали суду не хотіли впускати ні адвоката, ні журналістів, та все ж дехто прорвався. Відрадно, що на суд пішла і депутатка Леся Оробець, хотіла взяти Юхима на поруки, однак її заяву відхилили. Нині син за ніщо сидить у Лук’янівському СІЗО…

Минулої п’ятниці, 24 січня, у Бодаках відбувся мирний мітинг на підтримку Юхима Дишканта. Рідні, вчителі, сусіди, друзі арештованого односельця говорили тільки найкращі слова про нього. Понад двісті людей поставили підписи під зверненням з проханням про звільнення хлопця.

— Юхим має талант до поезії: ще писати не вмів, а вже придумував вірші, — каже мати. — У першому класі у нього була техніка читання за п’ятий клас. Моя старша донька ще задовго до школи навчила його читати, тож відтоді не відходить від книги. Успішно закінчив школу, академію, за освітою — магістр української філології. Останнім часом займався редагуванням. Має три поетичні збірки — «Рам’я», «Мріяла вишнями вулиця» і «Гітарна кров».

На підтримку Юхима виступили українські письменники та художники. Народний депутат Михайло Головко підготував апеляцію на рішення суду. Та чи прислухаються до них?

— Чому така несправедливість у нашій країні? Нині страшно ходити Києвом.., — зітхає пані Людмила. — Не можна допускати, щоб у мирний час били дітей, затримували без причини і кидали за грати, потрібно скасувати ганебні нелюдські закони. Невже в Україні знову 1937-ий, політичні репресії та переслідування?..