Снайпер на вулиці Грушевського — з Тернопільщини?

«Ігорко Задерейчук — снайпер, він стріляв у Києві...» Така несподівана новина облетіла кулею село Кордишів Шумського району. Більшість людей не хоче вірити, що їх земля могла народити вбивцю, згадують Ігоря як спокійного хлопця. А дехто все-таки призадумався: а раптом йому пообіцяли квартиру, то й взяв зброю в руки, аби вибратися з маленької кімнатки в гуртожитку, де тулиться з дружиною й малолітньою дитиною…

Детальна інформація про снайпера Ігоря Задерейчука з’явилася в інтернеті через день-другий після вбивств на вул. Грушевського. Кілька сайтів поширили резонансну новину: «Снайпера впізнали, коли він на якийсь час зняв маску. На його совісті вибиті очі і травмовані обличчя…» А в коментарях хтось навіть переконує, що він — той профі, що цілився з вікна шостого поверху, але вже не гумовими, а справжніми кулями.

Звісно, перевірити правдивість цієї інформації нереально, адже імена стрільців тримають під грифом секретності, та певно одне: у нинішньому гарячому інформаційному потоці рідко трапляється випадкова інформація: або це правда, або навмисна брехня. Кому ж вигідно таке писати про Ігоря?

Майданівці вишукують правду ледь не з-під землі і, як самі кажуть, не керуються принципом «одна баба сказала». З іншого боку — провладні структури відверто борються, зокрема й інформаційно, проти народу. Ігоря міг хтось підставити? Цілком можливо — аби розвіяти розмови про російських снайперів.

До того ж першим написав про це якийсь донецький блогер. Ігор та його дружина негайно видалили сторінки у соціальних мережах і ніде нічого не коментують.

У Кордишеві кажуть, що днями Задерейчук телефонував до родички, плакав, запевняв, що не стріляв, казав, що боїться за себе і за рідних.

«Якщо мене заб’ють, то знайте — я ні в чому не винен!» — стверджував. — Понад шість років тому ми випровадили Ігоря до Києва до дядька, бо залишився круглим сиротою, почав запивати, — згадує родичка Феофанія. — У селі вже нікого не залишилося з його рідних — мати, батько, дід і бабуся — на цвинтарі, хата стоїть пусткою. Ігор навідувався торік на провідну неділю. А оце нещодавно злодії залізли до оселі, я просила свого сина зателефонувати до Ігоря, але він не хоче — злий, що той пішов у «Беркут». В Ігоря є два брати — старший служить військовим у Росії, роками не приїжджав до Кордишева, а брат-близнюк мешкає в Ігоревої тещі на Хмельниччині, він — неповносправний. — Ігор походить із шанованої родини, якій випала дуже важка доля, — зітхає інша родичка Зоя Гринчук. — Його прадід був грамотним, мав свій банк, читав літературу про вільну Україну, словом, його називали «бандерівцем».

Його вивезли з села невідомо куди, прабабця залишилася з двома дітьми… Ігорева бабуся теж брала участь у національній боротьбі, енкаведисти мордували її… Аби врятувати від заслання, її посватав старший на добрий десяток літ рідний стрийко Федір Филимонович Липка. Він був партійний, у 50-их роках був депутатом Верховної Ради СССР, у 60-их керував у Вишнівці, потім його направили головою колгоспу до Кордишева. Кровний шлюб позначився на дітях і онуках. Та, попри все, вони були чудовим подружжям, любилися до смерті, бабуся — неймовірна красуня, її неможливо було не любити.

Перший син Липок помер, а донька, мати Ігоря, народилася неповносправною. У селі згадують, що вона працювала на будові, відмовилася бути санітаркою чи посильною у сільраді. — Вона була трохи дивна, безталанна, жила не сім’єю, а лише книгами, — розповідають. — Чоловік випивав, ніби десь замерз… — Доки жив Федір Филимонович, доти була сім’я — тримав дисципліну, хлопців виховував. «Чиї діти?» — запитували. «Филимоновича!» — згадує пані Зоя. — Ігор та його старший брат гарно вчилися, були кмітливими, а на третьому, біднятку, далося взнаки кровозмішання… Помер батько Ігоря, за два місяці — мати, троє дітей залишилися на бабусині плечі. Другим батьком для хлопців став їхній дядько — бабусин брат Ростислав Липка, який мешкав у Києві і працював головним енергетиком на заводі ім. Петровського.

Саме він прихистив у себе Ігоря у перші роки. — Дядька вже нема, він був дуже розумним, теж нелегке у нього було життя, — переповідають у селі. — Перша дружина була артисткою, вона соромилася, що чоловік із села. «Ты из-под деревенской крыши», — дорікала. «Никита Сергеевич Хрущов тоже был из-под деревенской крыши…» — віджартовувався Ростислав. Так вони й розлучилися. Друга дружина працювала в якомусь міністерстві. Мав дві доньки від різних шлюбів. Та Задерейчуків ніколи не забував — добряк був… — Не вірю, що Ігор міг стріляти у людей! Він не такий, — знову повертається до наболілого пані Зоя. — Хтось підставив його, комусь вигідно спихнути на сироту таке жахливе безчинство…

 

НОВА Тернопільська газета
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі