Тернополянин три години, коли зносили поранених, визнає найважчими за 40 років життя

Поранені у Києві бійці не кричали. Це найбільше вразило тернополянина Ярослава Колодія, який працював волонтером у медичній службі майдану. Три години, поки зносили поранених, він називає найважчими за 40 років свого життя. Зараз, коли бойові дії закінчились, Ярослав Колодій закликає допомогти людям, які вижили.

Тернополянин Ярослав Колодій 20 років тому закінчив медакадемію, проте за фахом майже не працював. Коли почув про київські події, вдома всидіти не зміг та рано вранці 19 лютого із другом поїхали в столицю. Там їх призначили волонтерами у медпункт на Городецькій, чотири, що біля барикад на Інститутській та Городецькій. У першу ніч чергування вони перев'язували поранених. Близько 8 ранку наступного дня він почув, що його кличе товариш - тоді ж почали надходити перші постраждалі, передає tv4. 

- Приходили хлопці після того, як вибухали гранати, і у всіх були проблеми з очима. І я побачив тоді наскільки.. Люди хотіли тільки, щоби ми дали якісь ліки і не хотіли навіть хвилину бути в медпункті і хотіли зразу бігти на барикади, - розповідає тернополянин, волонтер медичної служби київського майдану Ярослав Колодій.

Лікарі повинні були діяти максимально чітко. Через якийсь час почали надходити постраждалі з кульовими пораненнями. Ці три години Ярослав Колодій назвав найважчими за все своє життя. Найбільше вразила мужність поранених: ніхто не кричав. Люди помирали від больового шоку, у багатьох були відкриті переломи, дуже важко було зупиняти кров від вогнепальних поранень. Тернополянин розповідає, що багато хворих просили надавати їм допомогу без анестезії, аби пошвидше повернутись на барикади. Найбільше люди боялись не ран, а потрапити в руки тітушок чи беркуту.