Тернопільський майданівець: «З мене вийняли вісім куль, ще одна «сидить» у нозі»

62-річний тернополянин Дмитро Кидалюк, який був важко поранений на Майдані, нещодавно повернувся із лікування з Польщі.

Близько місяця чоловік перебував у військовому госпіталі у Вроцлаві. З його тіла вийняли вісім куль, ще одна «сидить» у нозі — щоб її видалити, потрібна складна операція, адже куля проникла глибоко у кістку. До того ж під час січневих подій пана Дмитра поранили в ліве око, нині він ним практично не бачить…

 «Незнайомі кияни переховували мене…»

Пан Дмитро поїхав на Майдан відразу після розгону студентів 30 листопада, відтоді мужньо боровся у рядах Самооборони аж до кривавих лютневих подій. Родом чоловік із села Башуки Кременецького району, але вже багато років мешкає у Тернополі. Свого часу працював інспектором обласної ДАІ, а також у державній охороні. На початку 90-их був активним учасником визвольного руху за незалежність України, за що зазнав переслідувань радянської системи — його запроторили до Чортківського СІЗО, не давали працювати, коли його обрали головою селянської спілки у Старому Олексинці, що на Кременеччині. Під час Помаранчевої революції був одним із керівників охорони Майдану, пише Нова Тернопільська газета.

— Мене обурило те, що уряд жорстоко розігнав студентів, тому відразу поїхав до Києва, брав участь у мітингах, — розповідає пан Дмитро. — У 2004-ому я мав у підпорядкуванні групу, у складі якої було 890 офіцерів у відставці, два генерали, а тепер все було інакше — гуртувалися звичайні люди, партійні лідери нам нічого не вказували. Це було диво — люди працювали на Майдані, як бджоли.

Під час нічних протистоянь 11 грудня «беркутівці» жорстоко побили пана Дмитра, та тільки йому перев’язали рани у госпіталі Майдану, як він знову подався на барикади. 20 січня йому в око влучила гумова куля, а ще добряче дісталося кийками від «беркутівців».

— Я був у 25-ій сотні під керівництвом Тараса Бородача з Надвірної. «Діду, ідіть поспіть!» — казали хлопці, та мені було не до сну — стояв на передовій. Згодом мені доручили набрати 12-ту сотню, але не встиг — поранили… — зітхає наш земляк. — Тоді було страшно їхати до лікарні, тож мене забрала сім’я киян з лівого берега, досі не знаю, хто вони. Везли в автівці, прикривали очі, мабуть, аби не запам’ятав дороги — тоді усі боялися переслідувань міліції.

Летів за кордон без паспорта

Київська сім’я, яка заопікувалася паном Дмитром, доправила його до приватної клініки, де йому провели дві операції з видалення кулі. На щастя, наш земляк не втратив ока, а зір, як обіцяють медики, ще можна буде в майбутньому відновити. Через кілька днів повернувся на Майдан. З пов’язкою на оці допомагав побратимам, а 20 лютого, у «чорний четвер», знову потрапив під руку «беркутівців», був контужений гранатою.

— Я був у важкому стані, тому мене включили у список для лікування за кордоном. Зателефонували від Ольги Богомолець і запропонували їхати до Польщі, — згадує пан Дмитро. — 24 лютого я разом з 17 пораненими майданівцями відлетів військовим літаком з «Борисполя» до Вроцлава. З наших земляків зі мною був Петро з Дунаєва Кременецького району, у нього теж поранене око, згодом до госпіталю приїхав тернополянин Роман з кулею та осколками в голові.

Цікаво, що до Польщі пан Дмитро летів практично без документів —закордонний паспорт був протермінований, а український — по суті недійсний, бо чоловік мав його з собою на Майдані, заклеїв сторінки образочками, робив у ньому записи. Польська сторона з розумінням поставилася до цього, адже головне було врятувати потерпілих. Після приїзду додому пан Дмитро звернувся до обласного управління державної міграційної служби за новим паспортом. Документи йому виготовили у терміновому режимі, до того ж безкоштовно, за що майданівець та його рідні надзвичайно вдячні.

— Трудовим колективом нашого управління, зважаючи на стан здоров’я пана Дмитра, було прийнято рішення про відшкодування йому частини вартості оформлення закордонного паспорта, решту з власної ініціативи оплатили працівники Кременецького районного сектора міграційної служби, — зазначив начальник управління державної міграційної служби України в Тернопільській області Томаш Вербич. — Загалом до нашого управління зверталися шість учасників Майдану: два з них загубили українські паспорти, а для чотирьох ми оформляли паспорти для виїзду на лікування за кордон.

Мешкав у польського політика Ярослава Броди

Медики військового госпіталю у Вроцлаві рекомендували пану Дмитру Кидалюку найближчим часом зробити ще одну операцію на оці, щоб відновити зір, тож він збирає документи для виїзду за кордон.

— Бракує слів, аби передати людяність і повагу, які ми відчули у польському госпіталі, до смерті буду пам’ятати! До нас ставилися, як до героїв, — каже тернополянин. — Лікували безкоштовно, старалися створити якнайкращі умови в палатах — спеціально поставили для нас холодильники, телевізори, комп’ютери. Поляки й українці, які мешкають у Вроцлаві, приходили до нас, дякували, купували одяг, харчі. За кожним хворим було закріплено по три волонтери, вони були перекладачами під час прийомів у лікарів, підтримували, приносили передачі. Мені допомагала студентка Надя з Хмельницького та два хлопці. Нас провідував мер Вроцлава з дружиною та інші чиновники. Три тижні я перебував у госпіталі, а потім на два дні мене забрав до себе додому відомий польський політик Ярослав Брода, який нині очолює відділ культури уряду Вроцлава, згодом ще на кілька днів Марія Посипанко з Чорткова, яка уже 15 років мешкає в Польщі.

Коли пан Дмитро згадує боротьбу на Майдані та перебування у польському госпіталі, у нього на очі набігають сльози. Його жертва для України — велика й неоціненна. Навіть після трьох контузій та численних поранень, часткової втрати слуху і пам’яті він не втрачає віри й оптимізму:

— Не дай, Боже, війни, на колінах полізу, буду снаряди підносити, щоб лиш захистити Україну від ворогів!

maidanivec - 10 pjranen