Минулого тижня начальник КРУ в Тернопільській області Іван Панцьо провів прес-конференцію для журналістів під час якої, зокрема, розповів про результати позапланової ревізії Галицького інституту ім. В. Чорновола, проведеної за зверненням правоохоронних структур.
Зі слів держчиновника, у ході перевірки окремих(?!) питань фінансово-господарської діяльності вузу було встановлено порушення з оплати праці на загальну суму 4 млн. 300 тис. грн., а саме – виявлена невідповідність у рівні акредитації: ніби вуз має ІІ рівень, а зарплати викладачам виплачуються як за вищий, ІІІ рівень акредитації.
Насправді все зовсім не так, зазначив голова об’єднання «Тернопільська адвокатська контора №1» Петро Грода, саме тому ректор Галицького інституту Марія Бабюк ще наприкінці лютого 2011 року оскаржила результати перевірки у Тернопільському окружному адміністративному суді.
– Висновок КРУ суперечить фактичним обставинам справи та не ґрунтується на нормах законодавства, – наголосив Петро Грода. – Галицький інститут створено відповідно до рішення сесії Тернопільської міської ради 27 січня 2005 року та за дозволом Міністерства освіти і науки на підставі листа від 28 грудня 2005 року шляхом реорганізації Галицького коледжу ім. В. Чорновола в однойменний інститут.
У І-му розділі Статуту Галицького інституту ім. В. Чорновола (далі – Галицький інститут) визначено, що інститут є вищим навчальним закладом ІІІ рівня акредитації, в якому здійснюється підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційних рівнів бакалавра та спеціаліста та який має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення. Варто нагадати, що ст. 25 Закону України «Про вищу освіту» визначає: інститут – це вищий навчальний заклад ІІІ-го або ІV-го рівня акредитації. Згідно зі статтею 24-ою згаданого Закону, ВНЗ ІІІ рівня акредитації є вищим навчальним закладом, в якому готують фахівців за напрямами освітньо-кваліфікаційних рівнів – бакалавра, спеціаліста, а також за окремими спеціальностями – магістра.
Згідно з пунктами 2.1 та 2.2 розділу 2 «Ліцензійних умов надання освітніх послуг у сфері вищої освіти», затверджених наказом Міносвіти, кадрове забезпечення підготовки бакалаврів, спеціалістів та магістрів вимагає відповідних науково-педагогічних працівників, зокрема, для підготовки фахівців з вищою освітою рівня бакалавра частка науково-педагогічних працівників із науковими ступенями та вченими званнями, котрі читають лекції, має становити 75% від загальної кількості годин, для спеціалістів – 85%, з них відповідно доктори наук або професори –10% та 20%. Кафедри з фахової підготовки повинні очолювати спеціалісти відповідної науково-педагогічної спеціальності – кандидат наук чи доцент. При цьому закон «Про вищу освіту» регламентує, що на кафедрі повинні працювати не менше 5 науково-педагогічних працівників, причому не менше, ніж троє з них мати наукове або вчене звання.
Саме на підставі вищевказаних вимог у штат Галицького інституту ввели посади науково-педагогічних працівників – ректора, проректора, професорів, доцентів, завкафедрами, деканів і помічників деканів із відповідним нарахуванням зарплатні.
– Питається, у чому проблема? Чим студент 1 курсу Київського університету юридичного факультету відрізняється від першокурсника юридичного факультету Галицького інституту? Нічим, бо вони вчаться за однаковою програмою і вимоги до них однакові. А чим відрізняється професор, який читає лекції у Галицькому інституті, від професора у Львові чи у Києві? Навіть уявімо собі, що її читає один і той самий професор, тільки студенти різні, але обидва учбові заклади – ІІІ-го рівня акредитації, тема і навчальна програма однакова, то чому викладач у Львові має отримувати одну платню, а у Галицькому інституті – іншу? Бо так виходить за логікою КРУ, – зазначив правознавець.
Щодо акредитації. Акредитація спеціальностей та акредитація вищого навчального закладу – різні поняття. Так, ст. 1-а Закону «Про вищу освіту» визначає, що акредитована спеціальність – це спеціальність відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня, за якою вищий навчальний заклад певного типу отримав право провадити освітню діяльність, пов’язану зі здобуттям вищої освіти та кваліфікації. Акредитований вищий навчальний заклад – це ВНЗ, визнаний спроможним провадити освітню діяльність, пов’язану зі здобуттям вищої освіти та кваліфікації, за напрямами і спеціальностями відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів, з яких не менше 2/3 акредитовані.
За перевірений КРУ період в інституті акредитовано 5 спеціальностей бакалавра та розпочато процедуру ліцензування 2 спеціальностей спеціаліста. Відповідно до Положення про акредитацію ВНЗ і спеціальностей у ВНЗ та ВПУ, акредитованим за певним рівнем визнають вищий навчальний заклад, що проводить підготовку чи перепідготовку фахівців: за кількома напрямами, не менше 2/3 спеціальностей яких акредитовано за відповідним рівнем або за спеціальностями одного напряму, акредитованого за цим же рівнем. Відповідно до статті 8 Закону «Про вищу освіту», Галицький інститут розпочав свою діяльність з підготовки бакалаврів та проакредитував спеціальності «Туризм» і «Видавнича справа та редагування». У 2010 році інститут подав у Державну акредитаційну комісію справи щодо ліцензування підготовки фахівців рівня спеціаліста. Перший випуск бакалаврів спеціальності «Право» відбудеться цього року, а «Реклама та зв’язки з громадськістю» – у 2013-му. Спеціальності «Економіка підприємства» та «Фінанси» отримали ліцензії ще у Галицькому коледжі, а в інституті пройшли акредитацію у 2007 році, що засвідчують сертифікати.
Тим не менше, якщо все-таки припустити законність вимог КРУ щодо незаконності виплати зарплат, каже Петро Грода, то розмір вказаних сум необґрунтований, адже викладачі читали лекції, тобто надали освітні послуги студентам (це засвідчують записи у журналах навчальних занять, екзаменаційні відомості, залікові книжки, інша навчальна документація), відтак повинні отримати зарплатню, хоча і нижчу, однак ревізори не вказали різниці платні для викладачів ІІ-го та ІІІ-го рівнів акредитації. До того ж не враховано, що оплата праці здійснювалась з коштів Тернопільської міської ради (58%) та з позабюджетних коштів самого інституту (42%), які поверненню до бюджету не підлягають, оскільки є власними грошима Галицького інституту.
На останок варто зауважити, що паралельно з КРУ інститут перевіряло профільне міністерство, але жодних фінансових порушень не виявило.
