Мати на заробітках, а батько... «тиран»: як на Тернопільщині троє дітей стали жертвами сімейного конфлікту?

Через те, що хлопчик намалював усіх рідних майже однаково, а тата – із зубами, психолог зробила висновок: батько у цій сім’ї уособлює агресію. Між тим, у редакційному кабінеті цей селянин ледве тамував сльози…

Відразу зауважу, що у цій публікації змінено імена усіх героїв, не вказано населеного пункту. Бо йдеться про сімейну драму, у якій жертвами є діти: 17-річна Наталія, 12-річний Тарас і 3-річна Оля. Рідні між собою, але розділені нетерпимістю дорослих. Богдан (так назвемо батька) зайшов до редакції перед Великодніми святами – цього дня в обласній дитячій лікарні лікарі оглядали усіх дітей. На цьому наполіг саме Богдан.

Три роки тому сталася страшна трагедія: померла від невиліковної недуги одинадцятирічна дочка. Дитина хворіла з трирічного віку, лікарі виявили у неї рідкісне спадкове захворювання. Батько хвилювався, чи не мають ознак захворювання інші діти, бо ж у відповіді департаменту охорони здоров’я облдержадміністрації на його звернення йдеться зокрема і про те, що родині, в якій є така патологія, слід пройти молекулярно-генетичне обстеження, бо ризик виникнення недуги для усіх дітей становить 25 відсотків, окрім того 50 відсотків дітей мають ризик бути носіями патологічного гена. На щастя, лікарі не виявили у дітей патології. Але Богдана не влаштував звичайний медогляд – він вважає, що діти мають пройти саме молекулярно-генетичне обстеження, пише газета Свобода .

Цього дня відбулася зустріч з наймолодшою Олею, яку востаннє бачив ще восени. Старші Наталя і Тарас, які теж давно не бачилися із сестрою, кинулися її обнімати, але мати їх роз’єднала. Принаймні так стверджує Богдан. Чому у цій багатодітній родині усі роз’єднані?

Розповідь Богдана вражаюча, а ще більш вражаючий зміст судових рішень, які продемонстрував чоловік. І усі ці рішення не на його користь – як у прямому, так і переносному значеннях. Із юридичних текстів випливає, що відвідувач редакції – домашній тиран, моральний і психологічний поневолювач колишньої дружини і дітей. А цей «тиран», говорячи про дітей, плаче…

У цій родині розгорілася справжня битва за дітей. Богдан і Світлана розлучилися після 17-річного спільного життя. На початку минулого року Світлана поїхала на заробітки у Польщу. Богдан розповідає, що відговорював її від цього, бо сім’я тоді не відчувала великої скрути. На підтвердження чоловік показав довідку з органів соціального захисту – на той час сім’я отримувала від держави різні види соціальної допомоги у розмірі 3 800 гривень щомісяця. Гектар земельного паю, домашня господарка, кінь, яким чоловік надавав послуги односельцям, цілком вдовольняли скромні потреби родини, тож дружині не було чого полишати сім’ю, а надто маленьку Олю. Богдан так і не змирився з її від’їздом – заніс заяву до суду про розлучення. Поки Світлана була у Польщі, їх розлучили заочним судовим рішенням.

За словами Богдана, більше, ніж півроку Світлані не було діла до дітей. Він і його мати дбали про них. Причому обходилися без державної допомоги, бо банківські картки залишилися у колишньої дружини. У липні сталося неочікуване – Світлана у супроводі своїх сестер приїхала (Богдана якраз не було вдома, зі старшою донькою їздив у справах вступу в училище), схопила наймолодшу Олю, хотіла забрати ще й Тараса, та він зумів через вікно втекти з хати, і поїхала геть із села. Бабуся не змогла зупинити колишню невістку. Богдан звернувся у міліцію – там розвели руками: це ж рідна матір. А ще чоловік звинувачує колишню дружину у тому, що під час викрадення дитини вона поцупила і його грошові збереження. Втім, у кримінальному переслідуванні Оксани у міліції теж відмовили.

Куди мати забрала дочку? Виявилося, повернувшись з Польщі, вона придбала будинок в іншому селі. Тут же звернулася до суду із заявою про встановлення місця проживання дітей, а саме, аби усі троє дітей проживали з нею. І суд став на бік матері. Варто зазначити, що в аналогічних спорах суди майже завжди залишають дітей при матері, хоч за вітчизняним сімейним законодавством мати та батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини. В обгрунтуванні таких рішень суди посилаються на Декларацію прав дитини, відповідно до якої дитина може бути розлучена з матір’ю лише у винятковій ситуації. Втім, вирішальну роль, видається, відіграє звичаєве право – українській жінці споконвіків відведено місце біля домашнього вогнища, відтак виховання дітей –суто її привілей. Тобто гендерна нерівність у нас освячена як традиціями, так і судовою практикою.

Богдан був у розпачі, коли районний суд своїм рішенням визначив місце проживання двох молодших дітей за місцем проживання матері. Стосовно старшої дочки заявлені вимоги не задоволено, бо їй на той час було шістнадцять років, а за Цивільним кодексом, фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право на вільне пересування і вибір місця перебування.

Відтак Наталя залишилася при батькові. Тарас на суді заявляв, що теж хоче залишитися з татом (суд враховує бажання дитини, якщо їй виповнилося десять років). Чому ж цього разу Феміда знехтувала думкою дитини? Як уже згадувалося, із судового рішення Богдан постає у дуже непривабливому світлі: і керівництво школи, у якій навчаються діти, і сільський голова, і сусідка, і сестри колишньої дружини у ролі свідків негативно відгукувалися про чоловіка. Він дебошир, авторитарний батько, сварливий, з негативними емоціями, підіймав руку на дружину… А психолог на малюнку Тараса розгледіла у чоловікові агресію, бо він був зображений із зубами. Відверто кажучи, коли я читала судові рішення, то дивувалася: чому він звернувся до редакції – не він має шукати захисту, а радше інші від нього… Та навіть проста логіка: хіба людина без серця так відчайдушно боротиметься за право бути із дітьми; хіба тепер уже сімнадцятирічна дочка, яка навчається у місті, і має можливість їхати на вихідні до матері, а їде до батька – не засвідчує того, що у цього чоловіка щирі батьківські почуття?..

Юрист Петро Люпа, який є представником Богдана у судових та позасудових баталіях, запевняє: за вісім місяців співпраці зі своїм довірителем переконався, що він по-справжньому піклується, переживає за дітей. Богдан дуже побивався за наймолодшою Олею. Аж через три місяці державні органи надали йому дозвіл на побачення з дитиною. Та це побачення, за словами Петра Люпи, було у присутності стількох працівників усіляких державних служб і органів місцевого самоврядування, що про нормальне спілкування батька і дитини не йшлося. Богдан дуже переживає, аби Олі до молекулярно-генетичного обстеження не робили щеплень. Бо при недузі, яка звела зі світу старшу дитину, щеплення категорично заборонені. Через те батько так домагався, щоб усіх дітей обстежили.

Незважаючи на рішення суду, Тарас продовжує проживати з батьком. Та на Великдень Богдан по телефону повідомив драматичну для нього звістку: Світлана подала позов про відібрання Тараса, і днями буде розгляд справи у суді. Рішення передбачити неважко, адже суд уже встановив, що хлопчина має проживати з матір’ю… Було важко що-небудь порадити згорьованому батьку, адже фатальне рішення про те, з ким залишаються діти, не змінила ані апеляційна, ані касаційна інстанції, куди звертався він. Нема уже куди скаржитися… Й найбільше, на що він може розраховувати, це на роль недільного батька. Оскільки нема порозуміння між колишнім подружжям, навіть це право йому доведеться відстоювати.