Патріоти з Тернопільщини завезли українським солдатам близько ста (!) тонн гуманітарної допомоги

Сміливі підприємці-патріоти з села Остап’є Підволочиського району — Петро Васько, Руслан Савончак, Володимир Лейцусь та їхній товариш Сергій Сарабун — уже вісім разів возили гуманітарну допомогу українським військовим у зону АТО.

Спершу їздили двома бусами, останнім часом — одним, загалом доправили близько сотні тонн харчів, одягу, речей першої необхідності. Окрім того, щоразу везуть у гарячі точки десятки передач від рідних із Тернопільщини. За поїздку остап’євські волонтери долають понад 4,5 тисячі кілометрів, пише Нова Тернопільська газета.

— У час війни кожен виконує свої зобов’язання перед державою і людьми, ми допомагаємо таким чином, — каже Петро Васько. — Ще з початку травня доправляємо продукти нашим солдатам, спершу самі збирали у селах, закуповували на пожертви небайдужих, а тепер приїжджаємо, а вже все зібрано на наступну поїздку. Волонтери з усієї області передають для солдатів харчі, воду, форму, білизну, мийні засоби, цигарки та інші необхідні речі. Забезпечуємо наших вояків і бронежилетами — вже понад сотню завезли, а також тепловізорами. До речі, частину грошей на тепловізори передали українці зі США, решту ми зібрали серед земляків. Допомагаємо 93-ій, 25-ій, 80-ій бригадам, Нацгвардії, «Айдару» та й іншим батальйонам.

— Веземо допомогу у найвіддаленіші місця дислокації наших військових, бо саме їм рідко що перепадає, іноді не мають навіть що їсти, — долучається до розмови Руслан Савончак. — Подолали бусом майже усі гарячі точки Луганщини та Донеччини — Старобільськ, Сєвєродонецьк, Рубіжне, Слов’янськ, Краматорськ, Докучаєвськ… Були за 500 м від російського кордону, у наших мобільних тоді увімкнувся роумінг, а саме було свято Петра і Павла, то Петра вітали по телефону з іменинами, він потім жартував, що з кожної розмови зняло за російськими тарифами по 12 гривень за хвилину. А ще ми ночували у штабі «айдарівців», вони дуже сміливі. Тоді вони тримали у підвалі 18 сепаратистів, серед яких троє українців, решта — росіяни, ми мали можливість поговорити з ними про людські цінності...

Днями остап’євські волонтери повернулися з Луганщини. Їм вдалося навіть прорватися до оточеного сепаратистами луганського аеропорту, де наразі перебуває рота українських військових.

— У луганському аеропорту серед солдатів є і наш товариш із Турівки Підволочиського району, тож хотіли його підтримати, — продовжує Петро. — Завезли хлопцям продукти, одяг і заодно в аеропорту почепили український прапор із написом «Остап’є»!

— Правда, дорогою нас двічі обстріляли, ми ховалися в рові, а ось двох хлопців із Чернігова за 50 м перед нами вбили… — зітхає Руслан. — Небезпека там чигає на кожному кроці, але ж наші солдати у сотні разів більше ризикують…

— Кожен повинен щось робити, аби захистити Україну, — підсумовує Петро. — Мене дивують люди, які відкуповуються від армії, а також воєнкоми, які наживаються на війні — беруть хабарі від тих, хто «косить». Краще загинути героєм за Україну, ніж жити з докорами за зраду своєї Батьківщини.