Українська діаспора збирає гроші для українських бійців – розповідь тернополянки, яка вже 10 років живе у США

У США тернополянка Катерина Мормуль живе уже понад 10 років. Дівчина зізнається, що їй дуже хочеться повернутися до Тернополя і саме тут створити власну сім’ю. А наразі у неї — початок навчання в Іллінойському університеті бізнесу, тож мрії відкладаються на потім.

Уперше Катя поїхала до Чикаго, коли їй було 7 років. Новорічна казка у новому місті сподобалась їй. Але дівчинку через якийсь час відправили додому літаком. «Батькам потрібно було ставати на ноги, розвивати свій бізнес, а тут дитина, за якою треба наглядати…» — згадує Катя. Коли її мама завагітніла, Каті було 8, тож вона знову летіла до Чикаго, пише Нова Тернопільська газета. 

«Довго звикала до цієї країни чи звикаю й досі…»

Їй здавалося все чужим: люди, будівлі і навіть машини. Міста були маленькими і зручними, а їх було чимало. У самому Чикаго дівчина була безліч разів, а жила весь цей час у різних містечках штату Іллінойс. Самі міста поділені на багаті та убогі райони. Як пояснює Катя, це пов’язано із людьми, які там проживають, та з ландшафтами.

Її сім’я змінювала місця проживання, а Катя — школи, аби знайти найкращий район для життя. Дивним для дівчини було те, що уроки проводили не лише за партами, а й на підлозі.

— Ми сідали в коло разом з вчителькою і читали твори. А ще я ніяк не могла зрозуміти, що на куті парти вказаний мій порядковий номер шафки, адже мови спочатку не знала… — згадує дівчина. — Щороку у нас був перелік предметів (класів), які нам потрібно вивчити. Окрім того, ми вибирали додаткові класи, які нам подобаються. Наприклад, дівчата шили одяг — це клас шиття. Хлопці могли обрати клас, пов’язаний із ремонтом машин та ін. До того ж у школі навчають усіх видів спорту. У шкільному році є три сезони, що тривають по три місяці. Протягом кожного з періодів можна обирати різні види спорту і відвідувати секції. Щосезону проводяться міжшкільні змагання, на яких учні шкіл змагаються за першість.

— Окрім спортивних змагань, в американських школах популярні проведення вистав, концертів, — додає Катя. — У школі також є оркестр, музична асамблея, до якої входить 20 осіб. Є різні клуби: мовні, фінансові, клуб бізнесу, допомоги людям та ін. До речі, ми створили клуб українців. На зібраннях говорили про міста, історію та культуру. У клубі були не тільки українці, а й американці українського походження, які хотіли дізнатися про історію предків.

Втім, як зізнається сама Катерина, загалом їй було важко звикнути до нових традицій та засобів спілкування. Вона часто згадувала рідний дім і постійно мріяла повернутися додому. Проте, з іншого боку, Америка втілила надії дівчини на світле майбутнє. І доля їй усміхнулася — вона навчалася у хорошій державній школі. Америка не тільки відкривала перспективу власного кар’єрного росту, а й стала другим рідним домом.

«Найбільше не вистачає… українських фруктів»

— Мені не вистачає тут українських фруктів та овочів. Коли я приїжджаю в Україну, намагаюся надовго запам’ятати смак українських смаколиків, — зізнається Катя. — Цікаво, що у кожної національності, що проживає у штаті, є своя кухня. Місто, де живе величезна кількість українців, називається… Українське село (Ukrainianvillage), там чимало ресторанів нашої кухні. А загалом в Америці харчування специфічне. Скажімо, багато ресторанів, де готують лише бургери, в інших є бутерброди з різними начинками. Щодо напоїв, то в американців все просто: платиш два долари за напій з автомата — і можеш наливати його, скільки захочеш.

Гастрономічні смаки у Каті невибагливі: її улюблені страви —макарони із сиром, деруни та салат «Цезар». Втім, щонеділі у сім’ї Мормулів на сніданок вареники. Катя з мамою також готують голубці, борщ і навіть холодець. Вони не тільки пам’ятають про українські традиції, а й спілкуються рідною мовою вдома і, звичайно, відзначають всі українські свята. «На Святвечір у нас вдома готують усі 12 страв. Тоді з’являється таке відчуття, ніби ми нікуди й не їхали…» — усміхається Катя. До слова, до церкви сім’я ходить часто, особливо Катерина. У ній дівчина вбачає силу, яка допомагає їй в період труднощів.

«Хотіла поїхати на Майдан, але батьки не дозволили»

— Я знала про революцію в Україні з перших днів і не відходила ні на крок від телевізора, щоб подивитися новини. Я дуже переживала за українців і сподівалася, що все налагодиться. Навіть на Майдан хотіла поїхати, але батьки не дозволили, — зізнається Катя.

Дівчина так палко переживала, що ледь не провалила іспити в школі. Події в Україні так зачепили українців у Чикаго, що вони організували там свій Майдан під українським консульством.

— Нас було чимало. Всі прийшли з українською символікою, щоб показати небайдужість до українського горя. Там ми співали гімн України, розмахували плакатами, — з гордістю згадує Катя.

Сім’я Мормулів збирала речі для тих, хто стояв у Києві на Майдані, допомагала їм і фінансово, а молитвою духовно підтримували увесь час. У той період вони дуже часто ходили до церкви, де знаходили хоч трішечки розради для стривожених сердець. На допомогу завжди приходив священик, який також приїхав з України, тож міг знайти потрібні слова для заспокоєння.

— Мені надзвичайно сумно, що нині в Україні гинуть невинні люди. Дуже шкода тих, котрі не розуміють чи не хочуть розуміти, що саме твориться у нас на Сході, — з розпачем каже Катя. — Так, людей вже «дістало», що Україну споконвіку постійно ділять. Всі нормальні українці хочуть, щоб вона була єдиною державою, бо й так вже стільки натерпілася, та кінця-краю тому не видно…

За словами Каті, у їхній церкві священик після служби Божої постійно розповідає про складну ситуацію в Україні, про бойові дії та закликає усіх до молитви. Українська діаспора в Чикаго намагається допомагати, чим може, зокрема, уже неодноразово збирала гроші та одяг для українського війська.

Катя зізнається, що після навчання в університеті хоче повернутися додому, щоб застосувати свої знання на Батьківщині.

— Дуже хочеться, щоб в Україні все стало добре і щоб тут можна було жити, щоб люди не їхали працювати за кордон і не залишали домівок. Хочеться мирного неба над головою і спокою в душі.