«Їх жорстоко розстріляли»: терористи лише через 3 дні дозволили забрати тіло загиблого тернопільського айдарівця

Неймовірно сумно… Андрій Юркевич із Тернополя, який понад три місяці ніс службу в зоні АТО, був другом нашої редакції. У середині серпня він не побоявся дати по телефону відверте інтерв’ю про події на Сході України, про зраду вищого командування армії, робив прогнози щодо розгортання подальших воєнних дій. Щоразу розповідав про здобутки і втрати свого рідного батальйону «Айдар», смерть кожного побратима пропускав через своє велике серце.

За його сторінкою в соціальній мережі стежили сотні наших земляків, через нього довідувалися справжні новини з лінії вогню. Два тижні тому Андрій виставив фотографії з боїв, з штабу «Айдара», були серед них і жахливі кадри розірваних тіл… «Дехто не схвалив такі реалістичні фото, мовляв, навіщо показувати страхіття. Але ж це те, що насправді бачимо в зоні АТО, — тут справжня війна…» — ділився думками з журналістами «Нової Тернопільської газети». Минулого тижня ми ще розмовляли з Андрієм про пораненого побратима з Тернопільщини. Сміливий і діяльний «Гріззлі» — таке було псевдо в Юркевича, попри ускладнення ситуації на Сході України після Для Незалежності, а по суті, початку повномасштабної війни, він ні на секунду не втрачав віри у перемогу України. Навіть у пеклі війни був надзвичайно світлою, відкритою і щирою Людиною. Після розмови з ним ми заряджалися силою духу й незламною вірою. На жаль, зв’язок з Андрієм обірвався назавжди… Не стало правдивого Героя України. Він пройшов Майдан, вижив під час обстрілів на вул. Інститутській. А в червні попрощався із дружиною та батьками, залишив свій бізнес і подався на Схід. Цього тижня мав приїхати у відпустку додому, неймовірно чекав зустрічі з коханою дружиною Христиною…

— Повернуться наші хлопці з відпусток і я в понеділок-вівторок навідаюся додому, — обіцяв Андрій за кілька годин до смерті, — витирає сльози дружина. — Казав, що пройде до кінця цю страшну війну і більше ніколи в житті не залишить свою сім’ю. Ніколи… Я не відпускала його в зону АТО, але він прийняв рішення за кілька годин і поставив мене перед фактом: удосвіта від’їжджаю…

Загинув Андрій 5 вересня, а лише через три дні терористи дозволили забрати тіло, тож увесь цей час рідні були в страшному стані очікування… До останнього вірили, що чоловік, можливо, врятувався.

— За годину до наказу про припинення вогню терористи влаштували засідку й обстріляли групу батальйону «Айдар» та десантників 80-ої окремої аеромобільної бригади ЗСУ, — розповіла Христина у понеділок, 8 вересня. — Наші солдати добре знали ту дорогу, тому не сподівалися на обстріл. Терористи вдалися до хитрощів: біля селища Металіст вийшли під жовто-блакитними стягами. Айдарівці подумали, що це наші військові, тому й призупинилися, а їх жорстоко розстріляли… У перші дні після обстрілу офіційно повідомляли про 11 загиблих, хоча мені повідомили знайомі, що було понад 40 загиблих. Коли представникам ОБСЄ дозволили забрати тіла, то, за словами очевидця, знайшли, може, з десять тіл, все решту згортали лопатами… Я телефонувала до начальника штабу, до ротного, але ніхто точно не знає про загиблих, мусять розпізнати тіла. Повантажили у КамАЗи і завезли в морг до Старобільська. Айдарівців на місце розправи над побратимами не пускають, тож поки що не маємо точної інформації. Можливо, Андрій живий, потрапив у полон, хоча, знаючи його характер, впевнена, що він би не здався... Чекаю…«Андрійчику, тут така страшна новина», — було ділилася з ним. А він повторював: «Поки на власні очі не побачиш — не вір!» Тому поки не буде підтвердженої інформації, не буду вірити...

Як не боляче 9 вересня ідентифікували тіло Андрія. Та Христина ще довго не зможе повірити. Ми теж не хочемо вірити у цю болючу правду. «Андрій — найчудовіша людина у світі, я більше не знаю такої… Як я тепер без нього?» — плаче дружина.

… Андрій ніколи не говорив про смерть. Утім, на його сторінці в соцмережі є такі слова: «Усвідом, що смерть завжди поруч. Вона твій друг. Це ще однин ступінь розвитку. Радість її прийняття. Не заперечуй природних речей, тоді все земне здасться дріб’язковим. Ти будеш вільний, будь-яка дія буде насичена свободою. Гідного життя не існує без гідної смерті. Якщо ти не готовий прийняти смерть, отже, не живеш. Тому що смерть говорить про людину більше, ніж життя, смерть не дасть збрехати, як і за що ти боровся, назавжди визначить, ким ти був у цьому світі…»

Спочивай з Богом, друже! Ти довів життям і гідною смертю свою велику віддану любов до рідної України. Герої не вмирають.