У Дебальцевому розвантажували допомогу під вибухи Градів

Однак дорога тернополянина пролягла і за межі Харківщини. Їхали через Артемівськ, Слов'янськ, через низку блокпостів аж до Дебальцевого. Узбіччя щедро побиті ямами від мінометів та воронками від "Градів", що сягають двох-трьох метрів у діаметрі. І це не дивно, адже дорога регулярно прострілюється.

Однак це не заважає комунальникам чемно робити свою роботу. Після першого ж блокпосту тернополяни зустріли піскорозкидальну машину, яка сумлінно посипала дорогу.

- Неймовірно! На дорозі, що забита автомобілями з біженцями, на дорозі в зоні АТО, яку в будь-який момент можуть простріляти, посипають піском дорогу. Так, наче тут триває спокійне життя, а не війна, – дивується Юрій Штопко.

Режим перевірки на блокпостах практично не змінився. Хоча тепер на багатьох із них встановлені зенітки – про всяк випадок. Тернопільський вантаж майже не перевіряли, адже віз його колишній боєць 128-ї гірничо-розвідувальної бригади, а тепер ще й народний депутат Тарас Пастух. Та загалом хлопці на блокпостах дуже ретельно ставляться до перевірки документів та вантажів, особливо тих, хто виїжджає із зони АТО. А таких немало.

- Люди караванами бегут!  - сумно каже даішник, який зупинив авто  тернополян.

Так воно і є. На виїзді з Артемівська в напрямку Дебальцевого тягнеться колона автівок. На деяких авто - синьо-жовта стрічка, а на - деяких біла. На інших авто та автобусах - напис на аркуші формату А4 "ДЕТИ". На дахах – пожитки: валізи, тюки, велосипеди, одного разу навіть прив'язали живе порося.

- Цікаво, чи рятує такий напис від обстрілу бойовиків, якщо їм схочеться повторити історію Волновахи? - коментує Юрій Штопко.

Сєпар сам здався

У розташуванні 128-ї бригади тернополяни перебували недовго – близько трьох годин. Розвантажились – і поїхали назад.

- Трохи страшнувато – криво усміхається Юрій Штопко. – Залпи безупину, то наші луплять, то їхні. „Град” влучив у кухню, і по всьому табору неприємний запах палених тушонок. Я розвантажував, а сам на бійців дивився, щоб якщо щось – встигнути в бліндаж.

Поки що "гостює" у таборі бійців полонений сепаратист. Його витягли із землянки в наручниках та із зав'язаними очима, запакували в авто, яке відвезе на допит. У нього геть обморожені руки – і це не дивно, адже він був коригувальником. Тобто лежав у полі і "підказував" ворожим мінометам, куди краще стріляти по розташуванню наших бійців. Однак замерз, втомився і, ймовірно, вирішив, що на нього "забили", взагалі забули. Тому прийшов і здався.

- Мабуть, уперше в житті таке відчуваю, що дивлюсь на людину – і жодних теплих почуттів до неї не маю. Ні співчуття, ні інтересу, ні поваги, - пригадує зустріч із сепаратистом Юрій Штопко.

Є навіть теплий душ

Бійці 128-ї облаштували свій побут. Звикли до обстрілів і до „Градів”.

Роман Іванович із Сумщини читає книгу. У нього тут - ціла власна бібліотека. Тож у хвилини спокою має за чим відвести душу. На умови не скаржиться.

- Мені пощастило, адже працюю за спеціальністю, я - водовоз! - жартує чоловік. – Адже був директором „Водоканалу” в одному з райцентрів Сумщини, а тут відповідаю за постачання води.

На нестачу чогось бійці не скаржаться. Кажуть, що усім забезпечені завдяки волонтерам, які постачають і харчі, і обмундирування, і потрібні у побуті речі, навіть частково військове обладнання.

А побут бійці влаштували, як удома. Є кухня, спальня з буржуйкою і навіть душ. Він теплий, бо вода тече із чана, який нагрівають дровами. І з дверима. У спальні – ряди ліжок та спальників. Тут же – телевізор і ноутбуки.

Волонтери назад повертались одразу після того, як розвантажились. Бійці самі ж відправили геть, із зони обстрілу.