Матюки та «гостренькі» слівця у книжках спонукають тернопільську молодь до читання

Проблема ненормативної лексики вже давно не є новинкою для українця. Проте, коли матюк, який можна почути на вулиці чи  в громадському транспорті буде негативно сприйнятий оточуючими або ж байдуже пропущеним крізь вуха, то «гостренькі» слівця у книжках – досі ще не всім звичні та зрозумілі.

Без читання книжок людина «туманіє», розумово не розвивається і , як наслідок, не веде повноцінного життя у суспільстві, - таку аргументацію скаже чи не кожен викладач-філолог з будь-якого українського вишу. І що головне, мало хто з ним посперечається, бо ж правду «препод» каже.

Та чи всі книжки є корисними і чи поскаржиться голодний до чтива юнак чи юнка на гидкий «післяприсмак» від прочитаного?

Доволі часто молодь чує на свою адресу докори від людей старшого віку, що вони абсолютно нічого не читають, а якщо й візьмуть книгу в руки - то це не більше, ніж тексти шкільної чи університетської програми.

Як зізнаються самі підлітки – шкільні твори їх, зазвичай, мало цікавлять. Але твердження, що вони взагалі нічого не читають – брехня.

Увагу молоді та ще не стареньких тернополян притягують книжки сучасної української чи зарубіжної літератури, серед яких родзинкою є окремі твори епатажних авторів, в чиїх текстах лайка не те, що рідкість, а головна його «фішка». І такого антицензурного чтива на українському книжковому ринку хоч греблю гати. А головне, що попит на них не менший, ніж на твори із цензурним викладом слів.

Для прикладу: вітчизняні письменники Любко Дереш, Ірена Карпа, Світлана Поваляєва, Анатолій Дністровий смачно та вдосталь матюкаються у своїх творах. Але якщо для письменника – це спосіб висловити свої думки, погляд на світ та життя-буття, то чи правильно цю філософію трактуватиме сам читач?

- Книжки з ненормативною лексикою у нас є, - зізнається консультант однієї із тернопільських книгарень Олег Кошла. - Але такого, щоб молодь прийшла, і запитувала про них - то не було! Наприклад,  про українську письменницю Карпу, яка прославилась ненормативною лексикою,  покупці знають, дивляться де ця книжка лежить і купують.

Часто саме нецензурна лайка, присутня у книжці, стає рекламою для читача, бо цікаво ж, як воно, коли слово б**ть висвітлене із точки зору літературного шедевру та ще й знаменитим письменником.

Юний тернопільчанин Артем розповідає, що книжку українського письменника із нецензурним текстом йому порадив однокласник. Прочитаним хлопець задоволений:

- Роман «Пацики» написав мій земляк, тернополянин, прізвища не пам’ятаю. Книжка, на мою думку, хороша. В ній розповідається про Тернопіль в 90-ті роки. Все доволі реально описано і матюки - теж в тему.

Про своє ставлення до лайок та «триповерхового» мату у друкованому тексті розповіла журналістка Віра Перун:

- Читати люблю. Правда, останнім часом не дуже виходить і немає натхнення (виявляється, і до читання треба його мати). Ненормативна лексика…  Якщо це типу «шляк трафить», або ж зірочки замість пропущених букв - то це ще може бути. Коли мало таких словесних конструкцій – це виглядає жартівливо, але повна форма матюка і його «триповерховість» - то занадто.

Тернопільський письменник-початківець та учасник літстудії «На каменях» Назар Саніцький зізнається, що й сам використовував нецензурщину у власних творах, а правильно переданий матюк через книжку вважає мистецтвом:

- Якщо ненормативна лексика відповідає настрою читця і використовується в міру, то я «За»! Але, якщо письменник погано оперує цими словами, то нехай краще того не пише.