Забути про жахіття війни: чому тернопільським бійцям важко звикнути до миру

Бійці, котрі повернулись із зони АТО, уже вдома намагаються загоїти рани пережитого і забути про жахіття війни. Рідним колишнього солдата необхідно пам’ятати, що близька людина може повернутися зовсім іншою і що вже тоді з нею доведеться наново вчитися жити.

Це тільки здається, що найважче було, коли коханий чоловік, батько або ж син воювали. Насправді з демобілізацією труднощі не закінчуються. І багатьом, можливо, важче буде повертатись у мирний світ, де вирує буденне життя. Родинам наших демобілізованих героїв необхідно розуміти, що говорити їм при зустрічі, чого чекати від цього повернення і як себе вести в деяких неоднозначних обставинах, пише Вільне життя.

Як це правильно робити, питаємо у психотерапевта центру психологічного розвитку «Кора» Олега ГУКОВСЬКОГО.

— Усі, хто чекає на повернення близької людини, повинні усвідомити: швидше за все, вони зустрінуть незнайомців з абсолютно непередбачуваними реакціями і нетиповою для них поведінкою, — каже пан Олег. — Так, завзятий веселун раптово може перетворитися на деспота або, навпаки, в тихоню, який бажає проводити дні безперервно на самоті, зачинившись у кімнаті. Тут важливо зрозуміти, що для адаптації потрібен певний час.

Психотерапевт пригадує, що часто йому доводиться чути принизливі прізвиська для воїнів, які повернулись із зони АТО. Щось на зразок «атошніки», «атовці»… Не варто так називати бійців. Хоча, на думку фахівця, і немає чіткого універсального портрета для них. Це люди, котрі пережили бойові дії, певні екстремальні стани. Перебуваючи під пресом подій, вони набули нових якостей.

— Деколи, знаєте, цукор можна спресувати, і він стане рафінадом, в іншому ж випадку суміш може просто розсипатись на цукровий порошок, — зауважує пан Олег. — Те, чи людина, умовно кажучи, стала таким «кубиком рафінаду», чи ж розсипалась «цукровою пудрою», залежить перш за все від внутрішніх ресурсів. По-друге — від обставин, у яких вона перебувала тривалий термін. Адже є два психологічних типи бійців АТО. Перший — чоловіки, що уже, так би мовити, загартовані життєвим досвідом. Війна для них має сенс, вони перебувають у середовищі побратимів. Окрім цього, мають добру підтримку від рідних людей. Такі особи розуміють, заради чого вони воюють, дуже часто це добровольці, котрі самі вибрали такий шлях. Тоді є великі шанси стати міцнішим духом, досвідченим, мудрим, набути якостей, що дають можливість ініціюватись як чоловік. Другий тип — це людина, котра пішла у зону бойових дій без свідомо налаштованої на це волі. Тобто звичайний мобілізований хлопець, котрий ще вчора працював продавцем магазину або ж займався сільськогосподарськими справами. І його раптово призвали до війська. Щось вдалося засвоїти, щось ні. І він потрапляє у середовище подібних собі осіб, котрі не готові ні психологічно, ні фізично до війни, тож не розуміють, для чого вони там, а тут ще й батьки при розмовах плачуть у слухавку і нагнітають стрес та переживання.

Стоп-очікування, стоп-розпитування

— Перш за все потрібно пам’ятати: людина довго перебувала на межі своїх можливостей, — наголошує Олег Гуковський. — У неї не виникало буденних питань на зразок: у який колір пофарбувати стіни чи котре пальто краще одягнути завтра? У її свідомості стояло питання – вижити чи загинути? Дуже важливо розуміти це рідним і під час телефонних розмов не скаржитись на буденні проблеми, наприклад, що зросли тарифи на комунальні послуги. Рідним варто розуміти, що, скажімо так, частоти їхнього місця перебування довгий час зовсім відрізнялись. Людина на війні переходить в інший стан, стан «бойової готовності». У таких людей формується своєрідна матриця солдата, воїна, світосприйняття котрого відрізняється від середньостатистичної людини. В такому випадку дуже важливо дати можливість людині адаптуватись. Щоб інтенсивність налаштованості на агресію поступово зменшувалась. Важливо знати, що боєць може перебувати у такому стані навіть кілька місяців. Тому рідним потрібно розуміти, що за якийсь час йому перестануть снитись кошмари, він не буде більше так перелякано хапатися за ніж чи інші підручні засоби захисту, що є поруч. Важливо запастись терпінням і розумінням, мати відкрите серце і стабільну психіку.

Велике значення має і середовище, куди повертається чоловік з АТО. Психотерапевт зауважує: коли чоловік довгий час боровся за правду, свободу й незалежність, а, повернувшись додому, бачить корупцію та інші злодіяння, це нагнітає розчарування значно більше, ніж травми війни. «У моїй практиці був випадок, коли боєць повернувся із зони АТО додому і став свідком неприємної, навіть болючої йому сцени – дружина зраджувала із коханцем, — каже Олег Гуковський. — Перебуваючи під впливом емоцій і психологічного навантаження, чоловік викинув коханця у вікно. Натомість потрапив на лікування у психіатричну лікарню. Тобто від нашого ставлення залежить подальша адаптація бійців. Тому ми повинні максимально докладати зусиль для того, щоб створювати середовище, в яке їм буде комфортно повертатись.