Тернопільський артилерист: коли все навколо вибухає, проводити рятувальну операцію дуже важко

Тернопільський капітан Дмитро Мерзлікін, молодий капітан отримав численні травми у бою під Зеленопіллям у липні минулого року, з тих пір переніс понад 40 операцій, але ні духом, ні тілом не здався.

Під Зеленопіллям захищали кордон

Нині військовий робить останній ривок у реабілітації – в Києві з пораненої ноги знімають зовнішні фіксації та вирівнюють кістку. Незважаючи на пережите, Дмитро не йде у запас. Планує продовжити службу на посаді старшого офіцера відділу обліково-мобілізаційної роботи Тернопільського обласного військового комісаріату.

Про свої заслуги на фронті офіцер говорить скромно, та обласний військовий комісар Володимир Катинськийрозповідає, що в боях під Зеленопіллям наші бійці стримували атаки російських військ, які намагалися перейти кордон. За проявлений професіоналізм військове командування прийняло рішення нагородити артилериста, пише Номер один.

– Я зв’язався з командуванням - вони розказали набагато більше, ніж нам розповідає Дмитро. Це не дивно, бо людям, які вели бойові дії, бачили смерть, не легко згадувати про ці події, - каже обласний воєнком.

Дмитро Мерзлікін народився у Росії, в Амурській області. Його батько -військовослужбовець, проходив там службу. У 1989-му році сім'я повернулася в Україну й оселилася неподалік Львова. Там хлопець після закінчення школи за прикладом діда і батька вирішив стати військовим, обрав фах артилериста.

Із 2005 року Дмитро проходив військову службу в Тернополі, тут одружився і залишився жити. У військовій справі здобув посаду  офіцера-артилериста підрозділу – командира батареї. У 2013 -му, коли військову частину в Тернополі розформували, офіцера перевели на службу в 24-ту механізовану бригаду в місто Яворів Львівської області. Звідти 15 червня поїхав для ведення бойових дій у зону АТО. Спочатку підрозділ Дмитра ніс службу біля Амвросіївки на Донеччині, потім захищали територію безпосередньо біля кордону. Третім місцем дислокації стало село Зеленопілля Луганської області, тут бійці стримували наступ російської армії. У трагічну ніч на 11 липня 24-та бригада разом із 72-ю механізованою та 79-ю аеромобільною, прикриваючи кордон, потрапили під обстріл «Градів» зі сторони Російської Федерації. Дмитро виконував завдання по супроводу колон - прикриття артилерійським вогнем у разі атаки. Під час того бою за офіційною статистикою загинули 19 військовослужбовців і близько сотні отримали поранення.

Життя врятували бойові побратими

Численні травми отримав і капітан Мерзлікін: забій головного мозку, перелом виличної кістки, плеча, значні ушкодження м’яких тканин, перелом щелепи – її збирали по частинах, потім закріплювали апаратом зовнішньої фіксації. У голові в бійця теж застряг осколок - зайшов у праву провушину і зупинився біля лівої, з тіла витягли 10 осколків. Капітан отримав глухуватість на одне вухо та погано бачив оком. Найважчою виявилась травма ноги.

– Бійці з мого екіпажу машини старшого офіцера батареї фактично врятували мені життя. Вони перев'язали ногу джгутом, бо я стікав кров'ю, перебинтували рани і відтягли у більш-менш безпечне місце, – пригадує ті події капітан.

Українські воїни, навіть ще зовсім молоді, тоді відважно рятували життя своїм товаришам.

– Під час бою один із солдатів повернувся і забрав пристрій, який потрібний нам для бою. Інший під вибухи снарядів відігнав наш автомобіль, щоб він не згорів. Кілька хлопців розвантажили автомобіль «Урал» з боєприпасами, який стояв у посадці, і самотужки ним збирали поранених та відвозили у безпечне місце – на молочнотоварну ферму неподалік. По можливості хлопці самі надавали першу медичну допомогу. Коли все навколо вибухає, проводити рятувальну операцію надзвичайно важко. Це прості солдати, призвані повісткою, вони не мали спеціальної підготовки, але не розгубилися і врятували не одне життя, в тому числі і моє, - згадує офіцер.

Після обстрілу Дмитро у важкому стані теж потрапив на ферму.

– Пам'ятаю, коли я прийшов до тями, нас оглядали військові лікарі – обробляли рани, накладали пов'язки. Вони відмічали, кого в першу чергу мають вивезти повітряним транспортом з того району. Тих, хто мав легші травми, вивозили вночі машинами. Я потрапив у першу чергу: солдати вивезли мене в поле, там нас мали забрати гелікоптери, – розповідає Дмитро Мерзлікін.

Частина поранених боялися, що за ними ніхто не прибуде, але тернопільський артилерист каже, що вірив: хай пізніше, але за ними прилетять.

Оперували майже щодня

Так і сталося: гелікоптерами важкопоранених доставили у Дніпропетровську лікарню імені Мечникова. Там лікарі зібрали поламану ногу і зашили, але через деякий час вона почала гноїтися. Тернополянина направили лікуватися у воєнний шпиталь до столиці.

–  Коли мене привезли до Києва, я був у реанімації, операцій не робили, бо не міг би перенести наркозу. Поки мене виводили з реанімаційного стану, щоб вийняти з голови осколки, почала гнити нога. Коли лікарі її відкрили, там була земля, трава – рану не почистили. Тоді була загроза ампутації кінцівки по коліно. Але ногу врятували, капаючи багато антибіотиків. Вони вбили імунітет і тому кінцівка не загоювалася, – каже офіцер.

110 днів не могли вилікувати ногу Дмитрові. Потім після чергової операції стан покращився й офіцера відпустили додому для проходження реабілітації. За час лікування він переніс понад 40 операцій. Із них 31 припала на період з 12 липня по 19 серпня – оперували майже кожного дня.

Пережити важкі дні допомагали Дмитру сім'я, волонтери, тернополяни, які передавали допомогу. Добровольці допомагали купувати дорогі медикаменти, забезпечували бійця у госпіталі всім необхідним.

Як розповідає військовий, волонтери чергували у палатах біля лежачих, дівчата в палатах готували бійцям бутерброди з чаєм. Вночі у коридорах теж сиділи чергові – на випадок, якщо хворому щось знадобиться або просто захочеться з кимось поговорити, що теж неабияк потрібно. Вдень хлопців виводили чи вивозили на прогулянки, могли доставити навіть на концерт чи футбольний матч, щоб розбавити тяжкі лікарняні будні. Організовували концерти і в самому госпіталі – люди показали, що цінують своїх захисників і не байдужі до їх проблем.

Для тернопільського артилериста Дмитра Мерзлікіна, незважаючи на всі пережиті біди, історія закінчилася щасливо. Та багато-хто на війні назавжди втратив здоров’я, рідних, життя. Пам’ятаймо про заплачену ними ціну і молімося, щоб Україна жила під мирним небом!