Олександр Вільчинський : «Криївка» - це моя незапланована дитина

Залежність – це поганий стан! Коли ти відчуваєш постійну потребу у чомусь, живеш, чи то існуєш в думках про, приміром, каву, або ж чергову цигарку – просто забуваєш про усе й усіх. Але залежність від літератури, це як  виключенння з правил.

Гонитва за «дозою» свіжої порції якісної прози чи то поезії лікує, надихає та  збагачує «маленьку» планету, на ймення - душа. І без жодного фанатизму стверджу, що той, хто доторкнувся бодай трішки  до літературного життя – не вирветься з його обійм не тому, що не зможе, а просто не відчує  у цьому потреби.

Чергову «дозу» якісної літератури, 6 жовтня, у приміщенні Тернопільської  обласної організації НСПУ, дарував Олександр Вільчинський, що презентував на загал свою нову повість «Криївка».
- Моя «Криївка» - це незапланована дитина, на відміну від  «Дерев на дахах», що я написав, бо просто не міг не написати, -  розповідає автор. –   В новій повісті йдеться про хлопців – школярів, що не хотіли ходити на уроки й викопали криївку. Про те, як вони їздять  в сусіднє село  на  мотоциклі, що ділили  на чотирьох. Їм, чомусь,  здається, що там дівчата красивіші. А ще мої  герої  дуже люблять грати у футбол. Хоча, це далеко не все, що закладено в романі.

Письменник   розповідає  про  персонажів так, ніби вони й справді реальні й прямо зараз, десь там у своєму селі, збираються покататись на мотоциклі. Можливо, це схоже на своєрідне «творче божевілля», та, як на мене, звичайна майстерність автора, який пропустив  кожен образ крізь себе і лише тоді  показав світу.

Презентація завершилася оплесками, кожен з присутніх отримав свою порцію літератури та натхнення. З нетерпінням чекатимемо нових «запланованих–незапланованих» дітей Олександра Вільчинського.