Одруження... за гратами

Ніхто не знає наперед, де та коли знай­де свою половинку. Інколи натрапляєш на неї там, де й не сподіваєшся. Так ста­лося з 22-річною Юлією Дольною та 21-річним Віталієм Нестеренком, які 11 жов­тня взяли шлюб у Бережанській виховній колонії, де Віталій третій рік відбуває по­карання.

Познайомилися Юля та Віталій уже тоді, коли хлопець опинився в місцях позбав­лення волі. Друг Віталія Олександр Козарецький, який разом з ним відбував по­карання у колонії, листувався з сестрою дівчини. Якось Олександр дав Віталієві адресу Юлі, і вони почали активно листу­ватися, надсилали одне одному фото, лис­тівки. Так тривало близько року а поступово звичайне листування перерос­ло у тісніші стосунки. Майже щомісяця Юля приїжджала до Віталика на 4-5-го-динні побачення, які дозволені в'язням не частіше, ніж раз на місяць, пише "Нова Тернопільська газета".

- Я б приїжджала б і кожного місяця, але тоді Віталика не змогли б провідати батьки чи брат. Але ми листувалися. Ба­гато говорили й про вчинок, який завів його у колонію. Він сидить за розбійний напад зі смертельним наслідком, проте, як пояснював Віталик, це була просто бійка, в якій він не розрахував сили. Йо­му тоді 18 років було, Віталик так і каже, що молодий був, дурний... З наших з ним про це розмов я зрозуміла, що він справді кається, і я йому вірю, - каже Юля Дольна, а тепер уже Нестеренко.

Кілька місяців тому дівчина приїхала до Віталія на чергове коротке побачен­ня і він запропонував їй стати його дружиною.

- Для мене це було дуже несподівано,  ми до того не говорили з ним про весілля, він сам прийняв таке рішення. Я погоди­лась не відразу, але подумавши і зважив­ши усе, все ж таки дала згоду. Після того, як ми подали документи до РАЦСу, треба було зачекати місяць перед реєстрацією шлюбу. У мене цілий місяць такий «мандраж» був! Але коли їхала до Бережан, по­чувалась на диво спокійно, жодної боязні чи сумнівів у тому, що роблю, не було, -зізналася Юля.

Сама процедура реєстрації шлюбу була далека від традиційної, адже не було ні дру­жок, ні музик, ні батьків... Окрім представ­ників колонії та РАЦСу, в гостях у молодих був лише Олександр Козарецький, завдяки якому й поєдналася пара, із своєю сім'єю.

- Батьки Віталика не мали змоги приї­хати, бо їм далеко добиратися - аж із За­поріжжя. Моїх же не було тому, що вони дещо негативно поставилися до мого ви­бору... Була сім'я Козарецьких, з якими ми тепер у дуже тісних дружніх стосунках, а Віталик узагалі називає Сашка братом, - каже Юля.

Після вітальних слів молодята підняли свої весільні келихи із дитячим шампанським, адже алкоголь у колонії забо­ронений. Перстенів також не було.

-  Віталик сказав, що перстені обов'яз­ково будуть, але тільки не в цьому місці. Обмін обручками здійснимо на справжній весільній церемонії, коли будемо вінчати­ся у церкві, - каже молода дружина. -Традиційне весілля ми плануємо влашту­вати найближчим часом - після виходу Ві­талика на волю. Скоріш за все, що весілля буде в Запоріжжі, звідки він родом. Там плануємо і жити. Усе це обговоримо ще з батьками Віталика, з якими зустрінемось в листопаді на батьківському дні, який раз у півроку проводять у колонії.

На такому ж батьківському дні у травні цього року Юля вперше побачилася з ма­мою та батьком чоловіка.

-  Ми гарно тоді поспілкувались, мені вони дуже сподобались, Віталик надзвичайно схожий на тата, - каже Юля. -А от Віталик з моїми батьками не знайо­мий. Сподіваюсь, що вони хоча б на вінчання наше приїдуть, мені цього дуже хотілося б...

Після реєстрації шлюбу молода дружи­на залишилася в колонії на триденне по­бачення, що дозволене в'язням раз на три місяці. Юля та Віталик вперше стільки часу могли провести разом, адже довгі побачення дозволені лише родичам або дружинам в'язнів.

- Ці дні ми жили у спеціальній кімнаті для довгих побачень, проте у нас було не чотири ліжка, як у інших таких приміщен­нях, а одне. Взагалі кімнатка була дуже гарна і затишна, Віталик казав, що він там почувається не як у колонії, а як у не­величкому готелі, - розповідає Юля. - Нам було про що поговорити весь цей час, хоча ми й до того багато говорили, тому я фактично все знаю про Віталика і люблю його з усіма його недоліками.

Після трьох днів, проведених разом, новоспеченому подружжю довелось розлу­читися: Юля поїхала додому, а Віталій за­лишився відбувати покарання - щонай­менше ще рік.

- Взагалі Віталикові відбувати термін до 2016 року, тобто ще п'ять років. Вісім років йому дали за розбійний напад. Але він дуже дисциплінований хлопець, показав себе лише з позитивного боку, і у колонії майже впевнені, що через рік його звільнять умовно-достроково, - пояснив заступник начальника колонії майор внутрішньої служби Євген Рубанець. - До речі, весілля у колонії відбуваються дуже рідко. Власне, за ті 12 років, що я тут працюю, це перше.

До ув'язнення Віталій навчався у Запо­різькому інституті державного та муніци­пального управління. Юля наразі живе у Нетішині на Хмельниччині, мешкає окре­мо від батьків, зі старшою сестрою, пра­цює перукарем. Мріє, що у них з Віталієм буде двоє чи троє діток.

-  Найбільше мені у Віталикові подоба­ється рішучість і цілеспрямованість. Він уже точно знає, що робитиме, коли вийде на волю, як правильно вчинити в тій чи ін­шій ситуації. Мабуть, ця впевненість у своїх силах і його мужність мене і підко­рили, - каже Юля.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію

Коментарі