Волонтери закликають мешканців Тернопільщини зробити своїх родичів-бійців в зоні АТО більш відповідальними

Звертати увагу на прохання своїх родичів, які зараз перебувають в зоні АТО, закликала волонтер Люба Вовк.

У своєму пості на сторінці в Фейсбуці вони навела ті фрази, які б мали насторожити рідних, коли їм зателефонують рідні зі сходу України.

"Можете сприймати цей пост, як хочете, але я кажу правду.
Прочитайте мене, будь ласка, уважно, матері, дружини, друзі, сусіди, та інші співчуваючі військовослужбовцям, котрі зараз уже несуть службу безпосередньо в зоні проведення АТО. Не на полігонах в Старичах, Рівному чи Житомирі. Не у військових частинах в Ужгороді, Самборі, Тернополі чи Дніпропетровську, а саме в АТО, про що надсилають додому спеціальну довідку чи витяг з наказу, аби ви могли отримати пільги в соцзабезі чи зарплатню по їхньому місцю роботи. 
Я зараз напишу не зовсім приємні для вас речі. Але це тільки заради вашого ж спокою і економії ваших же грошей. Хай про це не прийнято говорити так різко, але маю нині такий настрій, бо не витримую вже дивитися на ваші сльози та слухати історії про позичені кошти, щоб екіпірувати та нагодувати голого-босого-голодного "там, на войні".
НЕ ВІРТЕ своїм "героям", коли вони вам видзвонюють і вимагають купити їм бронік і дорогу кевларову каску, бо "не видали"! Не вірте також, коли давлять на жалість, що сидять під Вугледаром чи Артемівськом, і абсолютно не мають ні рісочки в роті. Особливо мають насторожити вас прохання про солену домашню консервацію, тушонки і ковбасу. 
Якщо такі дзвінки до вас були, значить, як то не прикро і образливо для вас звучить, але ваші хлопці - мабуть трішки любителі алкоголю, або трішки неуважні чи сонні. Бо:
1. Як свідчить наш волонтерський досвід нелегкої праці у тилу, та багаточисельні ризиковані поїздки на передову та усю лінію розмежування вже понад рік, НЕ БУВАЄ такого, щоб військова частина не забезпечила бійців, які їдуть у гарячу точку, необхідним броніком 4 ступеня захисту та хорошою якісною каскою. НЕ БУВАЄ. Якщо ваші захисники кажуть, що їм не видали, значить вони або уже пропили це спорядження (вибачте за наглу констатацію поширеного факту), або у них його вкрали ті, хто потім це пропиває. Або спорягу ще не видало керівництво, бо бійці не знаходяться безпосередньо на передовій лінії фронту (хоч і живуть уже в наметах чи окопах), і можуть по необережності чи безвідповідальності втратити дорогу екіпіровку. 
2. Як свідчать поїздки на Схід останніх кілька місяців, з голоду не вмирає ніхто! Їжі, а саме тушонок і солених огірочків бракує найбільше тим, хто щодня ці страви вживає в раціон, до чарочки придбаної в найближчому склепі голівочки. 
Так, перебої з довезенням провіанту в точки дислокацій наших військ, які обстрілюються, є. Тому в бійців там надія лише на волонтерів, які на відміну від командування та "хоробрих" офіцерів таки доїжджають у важкодоступні місця фронту і привозять необхідну провізію тим, хто дійсно голодний.
Звичайно ж, буває всяке. Я не маю на меті нікого ображати. Але прошу родичів військовослужбовців: не впадайте у паніку, не балуйте, не потакайте!!! Бо серце розривається, коли 69-річна мама, або жінка-інвалід, або сестра з немовлятком на руках, або найближчий кум який забив на роботу, бігають як ошпарені по всіх військових магазинах, по всіх волонтерських організаціях міста, плачуть, позичають десятки тисяч гривень, бо їхній син (чи внук, чи єдиний брат, тощо), щодня по десять разів надзвонює і ґвалтом кричить, що він вже бідака воює, а ЗСУ такі пересякі нічого не дають, і взагалі йому ще треба дорогезні тактичні окуляри, тактичні рукавиці, тактичні наколінники і тактичні солені вогірки, перепрошую на слові. 
Так от, доводжу до відома з повною відповідальністю, що військові частини ЗОБОВ'ЯЗАНІ видати, і таки видають (в залежності від місця дислокації) бронежилет, каску, спимішок, форму (хай і українську галіму пластмасову піксельку, але...), берці (хай і дубові, шкіряні, на три розміра менші, але...). Решта все, типу речового мішка, розгрузок, каріматів, кепок, теж дають майже у 99% відсотках. Тому, за бажанням родичів, купляти можна лише наколінники. Вони згодяться всім, окрім водіїв. Тактичні рукавиці (переважно безпалі) - найбільше згодяться артилеристам, кулеметникам, гарматникам, танкістам, але явно не ремонтникам і не ротам матеріального забезпечення. Тактичні маски або окуляри добрі танкістам (або бійцям, що їздять на бойових машинах. Аби вітер і порох очі не псував), тим бійцям які понтуються на блок-постах (для устрашающого ефекту), різного роду спецназівцям для маскування очей, тощо. Ну непотрібні тактичні окуляри вже і терміново тим, хто наразі ще просто вчиться копати окопи, будує бліндажі, стоїть у військовій частині десь в Слов'янську чи Артемівську, тощо. Не продавайте телевізори, не позичайте гроші по сусідах, не плачте і не оббивайте пороги військових магазинів. Розплануйте витрати на вашого бійця так, щоб для вас це не було непідйомним тягарем. Вимагайте від вашого захисника, щоб присилав вам гроші на його покупки, адже заралату військовослужбовці отримують!!! Сваріть і кажіть, що не відкуплятимете йому начебто вкрадений кимось бронік, телефон, рюкзак чи спальник. Давайте разом допоможемо їм відчувати відповідальність за усі свої дії, навчимо їх самостійно дбати про себе на відстані від своєї люблячої та вседогоджаючої дружини-мами-сестри, будемо забезпечувати їх лише тим, що дійсно є непосильним для ЗСУ та зупинимо корупцію в рядах командування. Адже купуючи бронежилет і каску своєму мобілізованому, ви, так саме ви, породжуєте корупцію. Бо коли боєць їде на схід в повній екіпіровці, то командування з великим задоволенням спише призначений йому бронежилет і каску собі "до кишеньки", і перепродасть якійсь іншій схвильованій родині...
Вибачте за емоції. Може я чогось таки не знаю і за рік спілкування з полігонщиками, атошниками, штабістами, мобілізованими та героями, таки щось пропустила чи не так зрозуміла. Але мені насправді серце кров'ю обливається, коли я бачу тих змучених, виснажених жінок та родичів, обезкровлених та збіднілих, які не ховали свого чоловіка від повістки. І зараз єдине чого хочуть, то нарешті вже миру і спокою...", – від душі переживаючи як за родичів, так і за самих бійців, написала Люба Вовк.