«Відстоюємо рідну землю від загарбників» – 54-річний доброволець з Тернопільщини

Михайло Колосівський, житель Сороки Гусятинського району на Тернопільщині, після закінчення Чемеровецького медичного училища й отримання спеціальності «Медичний фельдшер» десять років працював у Гусятинській санітарно-епідеміологічній станції.

Часто дописував до «районки», здебільшого пропагував на її сторінках здоровий спосіб життя,інколи піддавав «гострій» критиці недбайли-вих господарників за недотримання санітарних норм, що викликало з їх боку спротив справедливим зауваженням непоступливого і непідкупного «інспектора».

Саме тому, коли в санітарній службі розпочалося перше реформування галузі або, як нині кажуть, її оптимізація, Михайло Григорович, вбачаючи несправедливість, залишив колектив і повернувся додому. Тут багато літ пропрацював у місцевій школі, пише vision.ternopil.

А коли окупанти захопили Крим і згодом «забурлило» на Донбасі, коли місцеві сепаратисти при підтримці російського агресора вчинили кровопролиття на Сході України, наш земляк не заховався від чергової хвилі мобілізації, а твердо вирішив відгукнутися на заклик стати в ряди захисників священних рубежів Вітчизни. Спершу отримував відмови, мовляв за віком не підходить до військової служби. І лише вперто, за наполяганням йти на передову добровольцем,  врешті-решт дало результат – нині прапорщик Михайло Колосівський зарахований до складу 6 навчального батальйону Львівської 80-ї аеромобільної бригади, яка прославилася мужністю і героїзмом при звільненні від російських найманців ряду населених пунктів Донецької й Луганської областей.

Ми зв’язалися телефоном з нашим земляком, який нині проходить певну підготовку й вишкіл на Рівненському полігоні.

– Мені виповнилося 54  роки, і хочу аби швидше закінчилася війна на Сході України, - сказав Михайло Григорович. – Уже пройшов навчальні тренування, і, як медичний працівник, очікую на відправку у військові частини, що перебувають на передовій. Нашим хлопцям потрібна допомога, і готовий її надавати. Зазначу, що разом зі мною пройшли вишкіл майже 100 медиків, серед них - 50 жінок, які замінять своїх колег, що йдуть на ротацію. Ми готові до всього, бо відстоюємо рідну землю від загарбників, ведемо справедливу війну з окупантами.

– А яка у Вас родина?

– Мене очікує дружина – Василина Миронівна і майже дорослі діти – Іван та Марія, у с. Сороці живе сестра Галина, є багато друзів. Хочу висловити щиру подяку сільському голові Марії Петрівні Волох, директору школи – Стефанії Василівні Музиці,  за розуміння, підтримку і допомогу в придбанні спорядження. Особливу вдячність адресую командуванню військової частини, яке створило хороші умови для навчання медиків саме у польових умовах. Не подумайте – я не контрактник ЗСУ, а доброволець і сподіваюсь бути потрібним захисником Вітчизні. Вірю, за нами буде перемога!