У Тернополі важко порозумітися іншомовним дітям і молодим матусям.
Про це в колонці для ПроТе написала Наталія Червак.
Про анексію дитячого майданчика.
Прийшла з Артемком нині на майданчик. Дитина одразу кинулася до улюбленої жабки-тунелю – любить там повзати. Але вона вже була зайнята. Буває таке. Але дитині не поясниш, він хоче те, що хоче.
Своїми руцями зловився і намагається влізти в середину. Хлопчик, років 5-ти, виштовхує Артема і каже мені:
– Убєрітє сваєго рібьйонка. Ето мой дом!
Ви б шо? Саме так, я остовпіла. Пояснюю, що майданчик для всіх, треба ділитися і дружньо гратись, але малий загарбник невблаганний. І тут звідкись припливла його мама:
– Максік, у тібя какієта праблєми?
– Єта тьотя міня вигоніт…
Просто скажу, що спільної мови ми не знайшли. Та й про що може бути мова, коли мови нема…
Але, щоб закінчити день на позитиві, ми побували на 5 майданчиках, побачили багато класних дітисок, які ділилися з нами іграшками, усміхалися і ми почувалися, як вдома.