Антону Вацику вже 92 роки. Чотири десятиліття він віддав залізниці, працюючи машиністом, але не менш важливою частиною його життя стало донорство.
За цей час він 52 рази здавав кров, отримав звання почесного донора і багато років активно підтримував розвиток донорського руху серед залізничників Тернополя. Про його надихаючу історію розповіли в Тернопільському центрі крові.
Залізниця стала частиною життя Антона Петровича ще з 1952 року.
Випадок у лікарні, що змінив його життя
Донорство стало для нього справжнім покликанням завдяки одному випадку, який він пам'ятає до сьогодні. Під час лікування в лікарні поруч із ним лежав колега, який відновлювався після операції. Чоловік був у критичному стані, і згодом йому почали переливати кров. Антон Вацик спостерігав, як після переливання колега буквально почав оживати на його очах.
Так один випадок став початком його довгого шляху в донорстві.
Антон Вацик не просто здавав кров, а й активно залучав інших до цього важливого діла. Регулярно відвідуючи пункти здачі, він не зупинився на досягнутому. Антон закликав своїх колег приєднуватися до донорства, адже вірив, що разом можна зробити більше. Як голова осередку Червоного Хреста на залізниці, він став ініціатором потужного донорського руху серед тернопільських залізничників.
Однією з найяскравіших подій у його пам'яті залишився землетрус у Вірменії 1988 року. Тоді залізничники з Тернополя швидко організували здачу крові для постраждалих. За лічені дні їм вдалося зібрати 100 доз крові, які були відправлені на допомогу людям у біді. За цю благородну справу залізничники отримали найвищу нагороду.
«Ніколи про це не шкодував»
Сьогодні Антону Вацику вже 92 роки. Він впевнений, що донорство стало не лише способом допомагати іншим, а й важливою частиною його життя. Чоловік вважає, що саме завдяки донорству він може пишатися своїм довголіттям.
За його плечима — 40 років роботи машиністом, 52 донації та безліч людей, яких він надихнув стати донорами. Його історія показує, що допомога іншим може початися з простого рішення — поділитися своєю кров'ю з тим, хто її потребує.
Часи змінюються, але бажання допомагати іншим залишається незмінним.