У селі Монастирок Більче-Золотецької громади Володимир Гоцко вже кілька років відновлює обійстя своїх предків. Він не просто ремонтує стару хату прабабусі, а наповнює її речами, які родина зберігала протягом десятиліть: фотографіями, меблями, вишитими та тканими виробами, старим радіо і навіть валізою прапрадіда, з якою той повертався з Канади.
На стінах веранди чоловік розмістив світлини кількох поколінь — від прабабусі та прапрадіда до батьків, дітей і сучасних фото. Серед найцінніших експонатів — знімок села 1932 року, фотографія бабусиного весілля та кадр зі старою солом’яною хатою, яку Володимир вирішив відновити, щоб зберегти пам’ять про своє коріння.
Є ще прапрадід Лук'ян. Це батько моєї прабабки, який часто був у Канаді і допомагав їй. В одній з кімнат є його валіза, з якою він їхав з Канади, і тут в Тернополі його обікрали.
Навіть є стара фотографія, де село ще в 1932 році. Маю фотографію з бабиного весілля, тут видно, як вони були вдягнуті. До речі, дуже багато подібних артефактів є в музеї в Більчі-Золотому. Цікаво, що на той час всі молоді вбиралися в один стрій і всі молодята передавали його один одному».
У середній кімнаті — піч, яку зробили з кахелю однією з перших у цьому селі, розповідає Володимир Гоцко:
У цій хаті три кімнати, Володимир запрошує до ще однієї:
Ці ліжка, пам'ятаю бабуся розказувала, що в 60-х роках вона наймала фіру з конем і з Борщева меблі перевозила. Цілий день везли оці два ліжка. Покривало — це по моїй мамі, її бабця, тобто моя прабабка, все ткала сама вручну. І це, можна сказати, єдине, що залишилося від неї».
Володимир каже, в дитинстві їхати в село йому не хотілося, але все змінилося, коли подорослішав:
«Коли я був малий і ми жили в Борщеві, завжди нас на канікули до бабусі відправляли пасти худобу. Це було найгірше, що я на той час мав в своєму житті, і я дуже не любив сюди приїжджати. Але часи змінилися.
Коли був за кордоном, мав лише гарні спомини, бо це літні канікули, все колоритно було тут. І я завжди надихався тим і тим жив. Коли сюди приїхав, захотілось відновити свою мрію дитинства і з 2020 року почав це робити.
На той час ще бабуся була жива, ми дуже з нею зблизились. Багато історій я від неї почув, що в дитинстві мене навіть не цікавило. І так, на протязі п'яти років тяжкої праці багато чого відновилося тут і збереглося. Я поїздив по світу, побачив і зрозумів, що це найкраще місце, це є місце сили, де насправді відпочиваєш душею».
За словами чоловіка, село Монастирок знаходиться у мальовничій місцині на берегах Серету і це незабутні враження для тих, хто буває тут вперше.
Володимир Гоцко каже, йому прикро, що в Монастирку з кожним роком більшає покинутих хатів.
За словами Володимира, в планах — популяризувати родинне обійстя в Монастирку, приймати відвідувачів та туристів.