У родині з Молоткова - восьмеро прийомних дітей. Мабуть, так мало статися, вважає мама-вихователька Людмила Нестерюк. Тепер ані вона, ані діти навіть не хочуть згадувати, з чого все починалося.
У дитбудинку сімейного типу, який створила родина Нестерюків, малечу вчили навіть найпростішому - рахувати, читати. Покинутим напризволяще дітям прийомні батьки із Молоткова, що на Ланівеччині, дали не лише дім, а й любов та опіку.
Почалося із однієї прийомної дитини
Усього у сім’ї тепер - дванадцять дітей. Вісім із них - прийомні. Спочатку багатодітну родину попросили взяти до себе одну дитину. Потім Нестерюки наважилися відкрити дитбудинок. Людмила Нестерюк тепер пригадує, як важко їм усім було спочатку. Адже прийомні діти не вміли елементарних для свого віку речей.
- Мабуть, так мало бути в житті, - каже 20 хвилин пані Людмила. - У мене вже навіть внук є!
Як тільки дітей взяла сім’я Нестерюків, вони виглядали доволі бідно, пригадує сільський голова Людмила Гергель.
- Якось приїхало телебачення, а дітки вийшли у гумових шльопанцях, - пригадує пані Людмила. – А те взуття було ще й на кілька розмірів завелике… Це треба було бачити. Однак уже рік тому, на якесь свято, приїжджав начальник міліції і сказав: "Діти, я не хочу вам щось просто так дарувати, скажіть, що потрібно?”. А вони кажуть: "Може, дискотеку із живою музикою?".
"Дуже любимо маму і тата!"
Мамою і татом тепер називають Людмилу та її чоловіка Олексія колишні вихованці Тучинської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату інтенсивної педагогічної корекції Рівненської області. Свого часу вони всі залишилися без батьківського піклування. Тож тепер дякують Нестерюкам за те, що, по суті, врятували їх.
- З інтернату мене забрала мама Люда, - розповідає 18-річна Марія. – Мені дуже подобається жити в сім’ї. Я дуже вдячна мамі, що вона врятувала нас із сестрою.
У Марії 19 листопада – день народження. Тож вона вже до нього готується. Тішиться із нею цій події і сестричка Оля, яку з інтернату Нестерюки забрали разом із ще двома дітьми. Тепер вони усі навіть не хочуть згадувати про той час, коли жили в інтернаті та були чужими для всіх.
Наприклад, 11-річного Володю батьки покинули. Певний час його опікуном була бабуся, після її смерті хлопчика забрали у притулок. Хлопчик, як і всі його брати та сестри, тепер лише із посмішкою говорить про маму Люду.
- Ми всі живемо дуже дружно, - розповідає Володя. – Допомагаємо одне одному. Дуже любимо маму і тата!
Довідка
Дитячий будинок сімейного типу у селі Молотків Лановецького району створили п’ять років тому. Тепер у ньому виховують восьмеро дітей, яких забрали із дитбудинку.