Один пансіонат і 17 геріатричних відділень – оселя для понад півтисячі самотніх чи хворих стареньких на Тернопільщині. На харчування, побут, одяг та ліки для таких людей щороку місцеві бюджети виділяють майже 10 мільйонів.
На людину за рік, залежно від відділення, витрачають 10-25 тисяч гривень. Це чимала сума з огляду на те, що старенькі нечасто оновлюють гардероб, а частину ліків отримують за пільгами чи безкоштовно.
Петриківський обласний геріатричний пансіонат (інформацію про всі відділення, кількість підопічних, фінансування див. у табл. - прим. ред.) — найбільший у краї. Гроші на цей заклад виділяють з обласного бюджету. Журналісти є частими гостями закладу, тож бачили, що умови там - хороші. Тож щоб дізнатися, як живуть старенькі і чи вони отримують те, на що їм виділяють кошти, ми поїхали у більш віддалені від Тернополя геріатричні відділення. Вони підпорядковані територіальним центрам соцобслуговування. Деякі працюють у райцентрах, деякі – у далеких селах, до яких і асфальтованих доріг немає. Про візит ми адміністрацію не попереджали.
Грає у футбол, збирає значки
Геріатричне відділення і територіальний центр соцобслуговування у Ланівцях розміщені разом. На обгородженій території стоять декілька будівель, є квітники та сад. Найближчі хати – метрів за триста.
- Постійно тут живуть більше 30 людей. Усі – пенсійного віку, - каже "RIA плюс" директор центру Віктор Довгалюк. - Майже всі самотні, а 16 – лежачі. Догляд за ними цілодобовий. Найстаршій, тьоті Наді, виповнилось 90 років. Кімнати переважно двомісні. Харчування - чотириразове. У раціоні наших підопічних є риба, м'ясо, молочні продукти. Маємо чотири гектари поля. Бідівлі старі, ще з польських часів. Колись у цих приміщеннях була стражниця, адже далі — кордон з Росією.
Старенькі люди можуть виходити в місто. Також із довзволу керівника відділення та з супроводом мають змогу навідатися у свої залишені хати чи на цвинтар.
- У нас є клуб "Промінь надії", - розповідає заввідділом соціально-побутової адаптації інвалідів територіального центру Неоніла Борейчук. – Обговорюємо на зібраннях різні теми, займаємось самодіяльністю, рукоділлям. Виїжджаємо в музеї, на концерти. Колективи приїзджають і сюди. Недавно в "Подоляни" була екскурсія. Люди спілкуються, дивляться телевізор, читають – є бібліотека.
У відділення завітали близько буднього дня об 11 годині. Старенькі відпочивали: хтось мовчки сидів на лавці, хтось гуляв територією. Бабусі у візках спілкувалися на ґанку.
- Добрий день, - вітається 61-річний Іван Давлюк. - Тут добре, шість років живу. Що там у Тернополі? Тебе як звати? Андрій? Будемо знайомі!
Чоловік, як розповіли працівники, - інвалід дитинства. Жив із батьками. Коли ті померли, ним опікувався брат. Коли й того не стало, пана Давлюка взяли у відділення. Чоловік любить футбол, а ще має хобі – збирає військові значки. Інтерес у нього з'явився завдяки братові, який був учителем допризовної підготовки.
Ми напросилися у гості до 83-річної Неоніли Мартинюк.
- Добре, що прийшли, мені веселіше, - каже жінка. - Маю телевізор, але ніц не чую. Вам скажу: "повторіть", а телевізору не скажу (сміється – прим. ред..). Чоловік помер, дітей не мали. Пару років тому впала, побилась, зробили операцію на ноги. Принесли сюди на носилках. Потім на візок сіла, а зараз із палицями ходжу. Нас не ображають.
Кімната жінки двомісна, площею 12 кв. м. Помешкання прибране. Інші кімнати - такі ж. У їдальні та санвузлах зробили ремонт. Є у відділенні і кімната для молитви.
Плете кошики, рибалить
Неподалік Великих Дедеркал є геріатричне відділення Шумського територіального центру соцобслуговування. Працює воно у старенькому дерев'яному будиночку.
- Ніхто не попереджав, але заходьте, - каже заввідділенням Олег Шестовський. - Основна проблема – приміщення. Але будують нове. Тут умови належні. Є вода, каналізація, тепло. Хто ходячий, прогулюється лісом. Збирають ягоди, гриби. Є ставок, тож рибалять. З іншими, хто сам не може, працівники виходять. Більшість підопічних лежачі. Тож виїжджати нікуди не вдається. Харчування хороше. Зараз обід, скуштуєте.
На обід дали борщ, макарони по-флотськи, салат з овочів. Усе смачне. Борщ наваристий, а в макаронах - багато м'яса. Частину продуктів відділення закуповує, щось вирощують самі. Чимало людей із навколишніх сіл безкоштовно віддають у відділення продукти зі своїх городів.
- Ось морожене м'ясо, ось консервації, ось морожені фрукти та ягоди. Там – підвали з овочами, - показує комірник відділення пані Наталія. - А тут мішок яблук. Їх привіз наш підопічний. Старенький у теплу пору живе у своїй хаті, а на зиму приїжджає сюди.
Кімнати у відділенні невеличкі, у кожній живуть по двоє-троє. Помешкання чисті та затишні.
- Тут нормально, - каже мешканка відділення Євдокія Золотун, якій 92 роки. - Чоловік помер. Я 10 років жила сама, а потім ноги відняло. Сказав доктор: "Всьо, вони своє відходили". Можу сидіти. Прожила всьо життя в селі, в школу не ходила, працювала в колгоспі. Мого віку хлопців на війні повбивали. Вийшла заміж пізно, шоб дівкою не вмерти (сміється – прим. ред.).
Інша мешканка відділення, Мирослава Богомол, якій 70 років, ходить сама. Тож часто гуляє лісом. Жінка любить рибалити, плете кошики з лози.
- Всім, хто хоче, плету, - каже пані Мирослава. - Так веселіше. Руки звикли до роботи, не болять. Малою пасла гусят у колгоспі, потім там працювала. На стройці штукатурила, мурувала.
У відділенні жінка живе чотири роки, після того, як пережила інсульт. Донька - інвалід, не може доглядати маму.
Поки ми спілкувались з людьми, приїхала директор територіального центру Валентина Бойко. Жінка запросила нас у нове приміщення відділення, яке за рік-два добудують.
- Коли закінчимо, буде одне з найкращих відділень, - каже пані Бойко. - Майже 40 місць. У кімнаті буде по двоє людей і окремий санвузол. У будівлі працюватиме медчастина. Окремий корпус – кухня та їдальня. Діятиме своя котельня. Також будуть альтанки, садок. Такі відділення потрібні.
Є своє поле та худоба
До відділення у Перепельниках, яке підпорядковане Зборівському територіальному центру, дістатись було найважче. Асфальту до села немає. Працює відділення у двоповерховому будинку. Є велика територія під лісом.
- Лежачих - одиниці, а з розладами - багато, - каже медсестра Оксана Покорчак. - Вони, як діти, хочуть уваги і турботи. Доглядати теж, як дітей треба. Буває, вийдуть і пішли до лісу чи у село. Допомагає телевізор, серіали люблять і передачі про суди. Є з ким поговорити, є кому доглянути. Самотня людина в селі чотири рази, як тут, не їсть.
Кімнати просторі та чисті, живуть по двоє-троє. Але в найбільшій – аж п'ять чоловіків.
- Нам не тісно, - жартує старенький дідусь. - Можна поговорити, карти пограти, на кавалєрку піти (сміється - прим. Ред.). - А шо? На одного хлопа по дві з половиною дівки припадає.
Найстаршій мешканці відділення 95 років. Жінка родом з Росії.
- Не змогла вивчити української. Слова розумію, а сказати не можу - каже Марія Фірілова. - Народилась у Рязані, жила в Тульській області. Перший чоловік загинув на війні. З другим, військовим з Тернопільщини, познайомилась у Росії. У 1948 році приїхали в село Чорний Ліс. Першого ж вечора прийшли до хати двоє з карабінами. Підняли з ліжка, вивели надвір. Хто - не знаю. Один каже: "Де твої чоботи?". Я не зрозуміла що сказав, мовчала. Другий мене ззаду по плечах вдарив прикладом. Чоловік крикнув: "Они хотят сапожки"...
У людей забрали все майно. За місяць пані Фірілова повернулась у Тульську область, а потім сім'я переїхала на Кубань.
- У Чорний Ліс знову приїхали у 70-х, - каже пані Марія. - Чоловік помер у 1983-му. Дітей не було. Поки могла, жила сама. Потім сюди привезли. Сім років тут. Я вже багато прожила, мені вистачить, втомилась. Уже можна помирати, бо дуже накучило самій жити.
У геріатричному відділенні Збаразького територіального центру, що у селі Заруддя, недавно зробили ремонт і оновили меблі. Живуть старенькі у великих кімнатах, мають сад. Більшість – лежачі.
- У всіх відділеннях хороші умови, - каже медсестра Ольга Янкова. - Бракує хіба що родини. Опіка і турбота для них потрібна і важлива, але саме сім'я дарує людям щастя.
Відділення в Зарудді має найбільшу господарку. На шести гектарах садять городину, сіють пшеницю і навіть вирощують цукрові буряки. Тримають птицю, корів та свиней.
У відділення рідко навідуються представники громадських організацій чи волонтери. Приїжджають переважно віруючі і священнослужителі. Одяг і харчі є, тож гострої потреби у матеріальній підтримці старенькі не мають. А ось спілкування з новими людьми їм не завадить. Кожен, з ким ми говорили, з блиском в очах щось розповідав, розпитував і радів. Тож радимо небайдужим відвідати стареньких.
ДОВІДКА
На повне державне утримання у геріатричних установах можуть претендувати самотні чи важкохворі люди похилого віку. Підопічні таких закладів отримують лише 25 % своєї пенсії, натомість забезпечені житлом, харчуванням, одягом, медичним та побутовим доглядом. Докладніше про те, як потрапити у геріатричний пансіонат чи геріатричні відділення, можна дізнатися в департаменті соцзахисту населення Тернопільської обладміністрації за номером гарячої лінії — 52-21-51.