“Нашій родині окупанти не дали можливості виїхати в українські міста, — розповідає 65-річний мешканець Тореза Петро Чайківський (пан Петро — уродженець Тернопільщини, на Донбасі живе з 70-их років, відколи одружився з донеччанкою), — сказали: “Якщо хочете виїжджати, то тільки до Росії”.
Діти з онуками поїхали у Підмосков’я, бо страшно ризикувати життям малих. Їм нині дуже нелегко, перебиваються випадковими заробітками: десь щось підметуть-приберуть, піднесуть-розвантажать, і все, що заробляють, відразу проїдають. А ми з дружиною вирішили не залишати рідне містечко…”
Шахтарське районне містечко Торез на Донеччині “прославилося” на весь світ після того, як неподалік нього 17 липня бойовики збили пасажирський лайнер “Боїнг-777”, внаслідок чого загинули 298 людей. Страшно усвідомлювати, що коїться у душах декого з тамтешніх мешканців, але факт більш ніж красномовний: уже за кілька днів після трагедії багато що з особистих речей та багажу загиблих пасажирів з’явилося на речових ринках Тореза та сусіднього Сніжного, а з кредитних карток людей, які летіли тим злощасним рейсом, намагалися зняти гроші в банкоматах… Родичі жертв теракту активно розповідали, що при спробі зателефонувати на номери покійних їм відповідають люди, які вкрали мобільні телефони з місця катастрофи. Провідні видання світової преси тоді, наприкінці липня, “прикрасило” фото юної мешканки Тореза Катерини Пархоменко, яка у соцмережах виклала кілька знімків, де продемонструвала туш для вій зі збитого “Боїнга”. Більше того, вона виставила на загальний огляд і свої фотопортрети після використання цієї “кривавої” косметики, які прокоментувала: “Туш із Амстердама, а точніше, з поля. Ну, ви самі зрозуміли”. Дівчина зізналася, що модну косметику їй “підігнав знайомий мародер” і що з літака “дуже багато речей по руках пішло: від пінцетів до одягу”. Та що там пінцети! Місцеві мешканці поступово почали розтягати й уламки літака, щоб здати їх на брухт, пише Нова Тернопільська газета.
Найжахливіша ситуація у Торезі була саме тоді, наприкінці липня – на початку серпня. Більшість людей уже звикла до війни, дехто навіть не завжди спускався в підвал, коли чулись неподалік звуки вибухів, як, скажімо, пані Ольга, дружина Петра Чайківського. Жінка донедавна взагалі боялася виходити з будинку, щоб не побачити колони “Градів”, що вільно їздили містом. Вони зненацька могли почати обстріл будь-якого об’єкта. Нормального зв’язку у місті не було і досі немає. Власне, й до пана Чайківського “НОВІЙ…” ледве вдалося дотелефонуватися. Пан Петро розповідає, що у Торезі нині після того, як лінія фронту далеко відійшла від містечка, відносно спокійно, уже немає стрілянини. Втім, ситуація нелегка: воду для пиття та харчування використовують технічну, в місті досі немає газу та бензину, а продукти суттєво подорожчали. Скажімо, за десяток яєць у Торезі нині треба заплатити 30 гривень, але спочатку їх ще треба знайти – і яйця, і гроші, бо продуктів у місті обмаль, а банкомати практично не працюють…