Боєць з Тернополя, незважаючи на складну хворобу, захищав батьківщину зі зброєю у руках

23 листопада в Тернополі на Микулинецькому кладовищі поховали 40-річного Володимира Яницького, бійця АТО, який помер від важкої хвороби – раку шлунка.

Володимира мобілізували в серпні 2014-го року, а вже в червні ц. р. діагностували смертельну недугу, тоді ж його комісували. На жаль, медики виявилися безсилими, й у ніч на 22 листопада боєць помер у реанімаційному відділенні, пише Нова Тернопільська газета. 

До війни Володимир працював начальником охорони на одному з підприємств у Тернополі, а торік наприкінці серпня отримав повістку. Через три дні після проходження медкомісії його мобілізували. Два місяці був на військових навчаннях на полігоні в Яворові, а в листопаді у складі 24-ої механізованої бригади вирушив на Схід. Їхня бригада дислокувалася у Луганській області, Володимир з побратимами ніс службу на 29-ому блокпосту. Через три місяці в нього почалися проблеми зі здоров’ям, його лікували то від гастриту, то від виразки шлунка, він дуже схуд, а у червні діагностували рак шлунка. У липні у Львівському військовому шпиталі його комісували.

– Він до останнього нічого не знав, – каже братова Володимира Оксана. – Лікарі порадили йому нічого не казати. Та й хіба ж ми сподівалися, що все станеться так швидко?! Він був дуже хорошою людиною, доброю, чуйною, відповідальною. Його мама також хворіє. Пригадую, він отримав повістку, коли Любов Миколаївну тільки виписали з лікарні після операції, то, щоб її не хвилювати, старався підтримувати, заспокоював. З війни постійно телефонував, навіть, коли були сильні обстріли, то бодай слово скаже, що живий, і вже легше. А тут така біда…

Лікарі не приховували від рідних, що Володимир помирає. Метастази пішли вже по всьому організму, але йому все ще раз у три тижні проводили хіміотерапію. Після останнього разу його з реанімації вже не виписували.

— 21 листопада Володі різко погіршало, – з сумом розповідає Оксана. – У нього були дуже сильні болі, знеболювальні вже не допомагали. Він усвідомлював, що помирає, але говорити вже не міг, лише плакав і обіймав маму.

Нині батькам дуже важко, це трагедія для всієї родини. Вони стараються не сидіти вдома, бо там усе нагадує про Володимира. Батьки поховали свого сина, що тут ще казати?!