«Схаменіться, будьте люде…»,- роздуми тернополянина про події навколо храму Святої Трійці та отця Анатолія Зінкевича

Чомусь саме ці слова безсмертного Кобзаря згадуються, коли вчитуюся в рядки офіційної інформації щодо «подій» навколо храму Святої Трійці та відомого душпастиря отця Анатолія Зінкевича.

Намагаюся зрозуміти чому українське суспільство, хай навіть його мізерна частка, з таким задоволенням смакують деталями відвертої олжі щодо священнослужителів, забувши, очевидно, скільки сьогодні всього мерзенного є навколо всіх нас і скільки Гріха є уже у самому факті появи, не сумніваюсь ні на мить, замовного «розвінчування» «нечестивих». Рівно же як і те, чому мовчимо там,де потрібно кричати у весь голос, де потрібно боронити самих себе, нашу духовність і нашу віру Православну.

Саме так, з утвердженням нашої незалежності, не тільки не відпадає потреба в самообороні та обороні святих цінностей, а навпаки, зростає і надалі зростатиме. У смертному двобої зійшлися правда і кривда, добро і зло, віра та імпотенція духу. Зуміємо вирватися з цього бісового болота - поєднаємося з вільними народами світу, програємо битву – залишимося в обіймах тоталітарного спрута у його найстрашнішій подобі.

Знаю особисто і владику Іова, і отця Анатолія, і його сподвижників із Святотроїцького духовного центру. Скільки би бруду не вилилося на їх голови, для мене, і для тисяч і тисяч віруючих вони залишаються справжніми патріотами України та ревними захисниками українського православ’я. На відміну від окремих «оборонців» християнської моралі, горджуся тим, що став на захист нашої національної самоідентичності в Одесі(а не в Севастополі?!), у якій всім нам плюнули в обличчя, встановивши пам’ятник розпусниці Катерині. Незалежно від справжніх мотивів( а вони відомі лише йому і Богу) владика Іов не мав права розпочинати баталію проти своїх – кращих і найвірніших. Повинен був знати, що тим самим дає недругам Церкви, хай і плюгавеньке, слово фальші і нетерпимості. Прости їм Боже – не відають, що творять.

Не можу зрозуміти чому в сьогоднішній Україні, у нас на Тернопіллі, така неприязнь до тих, хто, можливо, розумніший, талановитіший, успішніший. В ці дні спілкуюся зі священнослужителями інших церков і багато з них, воздаючи належне унікальності Святотроїцького храму і його настоятеля, висловлюють парадоксальну думку: а для чого йому виділятися з – поміж усіх, а для чого намагатися бути всюди і завжди і таке інше? Для мене це рівносильно тому, що ми таким чином піддаємо сумніву доцільність самого промислу Божого, а це вже не тільки атеїзм, а й відверте богохульство.

Не залишає думка про те, що комусь дуже хотілося оббрехати отця Анатолія, принизити його в очах віруючих і просто його симпатиків. Комусь дуже хочеться вилити декілька бочок бруду на богослова - патріота, для якого нема нічого святішого, ніж Бог і Україна.

Не важко здогадатися кому це найбільше потрібно в сьогоднішній Україні, а тим паче напередодні парламентських виборів. Не важко здогадатися хто головний режисер-постановник цієї та й інших акцій з дискредитації інакомислячих. Дуже скоро їх імена будуть названі публічно, а їх злодіяння оцінені справді демократичними українськими судами. І кара Божа та ненависть людська впаде на їх голову, бо тільки в цьому і є вища Справедливість.

Роман Півторак, заслужений працівник освіти України, заслужений діяч естрадного мистецтва України, Тернопільський крайовий отаман Українського козацтва.