На Тернопільщині відкрили виставку автентичних борщівських вишиванок

Виставку автентичної чорної борщівської сорочки відкрили в Борщівському обласному краєзнавчому музеї. В експозиції представлені не тільки жіночі вишиванки, а й чоловічі та дитячі. 

Загалом, у трьох залах експонується майже 70 виробів із різних сіл району. Тернопільські журналісти могли оглянути цю виставку завдяки прес-туру, який організувало управління з питань туризму ТОДА. Зробити це можуть також усі бажаючі, адже виставка діятиме до кінця вересня, пише Тернопільська липа. 

Найдавніша сорочка, представлена там, була вишита у селі Горошова. Створили її приблизно у 1890-х роках. Є також автентичні сорочки 20-30 років, та окремі екземпляри, виготовлені ще до першої світової війни. Це не просто вишиванки, адже у кожної своя доля, своя історія. “У нашому музеї кожна борщівська сорочка має свою правдиву історію, — розповідає Михайло Сохацький, директор закладу. — Про ту чи іншу сорочку є коротка історія, хто її вишивав, скільки років цим людям, у яких роках це відбувалося, з якого населеного пункту і так далі. Хоч і невелика, але історія кожної сорочки у нас присутня”. 

Є серед виставлених вишиванок і сорочка-мандрівниця, як називають її працівники музею. “Ця сорочка походить із села Гермаківка, – каже Наталія Николин, старший науковий працівник музею. Її нам подарувала відома громадська діячка Анна Фігус-Ралько. Вона разом із батьками виїхала з району до Канади ще чотирирічною дівчинкою. А коли побувала у нас в середині 80-х років, то розповіла, що має мамину сорочку, і хотіла б аби вона повернулися на рідну землю. Ось так, через півстоліття, вишиванка, створена у нашім краю, повернулася додому”.

Виставка цікава також тим, що тут можна побачити чоловічу та дитячу борщівські сорочки. “Благородство, ошатність і естетика чорного кольору – ось характерний жіночий костюм, — зазначає Наталія Николин. – А чоловічий, навпаки, був білий з верху до долини, тільки прикрашений вишивкою. Це підкреслювало висоту, прямолінійність, статечність та  повагу чоловіка. Борщівська сорочка потребувала дуже багато праці, і тому на маленьких дітей не завжди шили такі пишні сорочки. Найкраща сорочка шилася до важливої події у житті людини, і на це йшов не один рік. Адже вишивали їх дуже складними техніками, і ніколи у сорочці не використовували тільки одну якусь техніку, а поєднували кілька різних”.

Чорна борщівська сорочка, як зазначила Наталія Николин, це полотняна історія нашої землі. Оригінальність її у тому, що вона була поширена на відносно невеликій території. Чому так склалося, і чому саме тут, не відомо. Але у борщівському вишитті багато елементів повторюють символи характерні для трипільських орнаментів. “Усі чули легенду про борщівську сорочку, — каже науковець. — Та нам більше імпонує інша версія. Йдеться про давнє духовне начало, яке перейшло у нашу сорочку з часів трипілля, коли поклонялися богині землі, жінці. Жінка, що виступає як продовжувач роду на землі. І в наших орнаментах присутній цей тотем землі, колір землі. Це скрита сила землі, магія тієї сили, наснаги, яка повинна народжувати, прогодовувати і виховувати нові покоління”.

Сьогодні у фондах Борщівського краєзнавчого музею зберігається понад дві сотні зразків цієї самобутньої сорочки. Колекція формувалася з часу заснування самого музею, а це уже 36 років. Частину вишиванок музей закуповували у власників, частину  дарували самі люди, щоб зберегти це багатство для інших поколінь.