Тернопільські безхатьки за день випрошують від 20 до 500 гривень

— Мрію про гроші. Мільйона для мене, певно, буде мало. Дивися, Янукович скільки має? І йому не хватає. Якби мав багато грошей, хату би купив. І ще коня. Люблю коней. Тато мав дві кобили. Не знаю, чи він живий. Я три роки не був удома, — каже безхатько —57-річний Ігор Вольськийіз Тернополя. В обідню пору сидить у центрі міста на лавці з товаришем. Той називається Василем. Йому 56 років. Чоловіки ділять кусень шинки. – пише «Газета по-українськи».

— Обідаємо, — пояснює Василь, пережовуючи. — Дали нам люди їсти. Аво, яка шинка добра! — Третій рік пішов, як ми друзі. Познайомилися над озером. Назвали — будинок Озеро, 3.

— Перед ставом — третій дім, — пояснює Вольський. — Жили там на другому поверсі.

— І на роддомі я жив, — додає Василь. — Мене там спалили. Такі самі, як ми. Пам’ятаю, був сніг. А Марина, жінка моя, вилазила до нас по драбині, три дні годувала. Потім бідна випригувала з другого поверху. Бо там не було, як вийти, — Василь починає витирати рукавом сльози. — В мене жінка слаба. Забрали її в Борщів. Три операції. Ногу відрізали. Лягла взимку на бетон. Простудила собі сідничний нерв. Перед лікарнею лежала весь рік. На спині пролежні були.

Василь порпається в салатовій сумці. Виймає пом’ятий одяг.

— Дивися, скільки ми зараз мотлоху в мусорках набрали, — показує Ігор Петрович. — Дай сигарету.

Кажу, що не маю. Виймаю із сумки гроші. Даю чоловіку.

— Тоді я сам куплю.

Василь складає одяг назад до сумки. Каже, що йде.

— Напишіть, що я Марину сильно чекаю, я її люб­лю, — плаче.

— Вася 33 роки відсидів у тюрмі, — продовжує Ігор Петрович. — Убивав людей. Просто захищав себе.

Я 17 років відсидів. Перед цим працював будівельником. Звинуватили у крадіжці державного майна в особливо великих розмірах, 1984 рік. Я що вкрав? Порошок, чотири пачки “Біломорканалу”, якісь тапочки, 2 кілограми ковбаси і літр горілки. А вони написали мені на 100 з чимось тисяч.

Ігор Петрович — безхатько 20 років. Ночує в підвалі.

— Там щури бігають по мені, я їх скидаю з себе, — махає рукою на плече, ніби відмахується. — Не боюся. Вони живу людину не чіпають. Коли помру, тоді почнуть їсти.

В підвалі — труби. Зимою тепліше, ніж у квартирі. Роздягаюся до футболки. Вода є тільки гаряча.

Ігор Петрович знімає шапку, гладить себе по голові.

— Позавчора підстриг такий самий бомж, як я. Сильні воші були, курва. Не мився всю зиму. А де я зараз маю помитися? Влітку йду в озеро, помився, побрився і всьо — я файний хлопець. До мене ще дівчата липнуть.

Учора купив дві баночки від вошей. Тут в центрі роздівся, тим помастився. Бомжі хворіють дуже. Туберкульоз — однозначно. А також трипер і сифіліс. Бо сексом займаються хто з ким попало. І не миються місяцями, як от я зараз. Скільки їх уже пішло туда, в небеса. Грип, застуда? Мені таке до сраки. Я випив 100 грам, і все.

Ігор Вольський має 30-річну дочку. Вона не знає, що батько живе на вулиці.

— На пошті працює в Дніпропетровську, — говорить чоловік. — Хотів би з нею зустрітися. Але стидно. Я що їй скажу? Як мене посадили, їй 2 рочки виповнилося. Добре собі там живе. Ми з нею говорили по телефону, то на мене тільки “ви”, не каже мені “батько”.

В мене три жінки було Ірини. І ще була Ірина. Чи Марина? Б…дь, вже забув. Ще в Алушті з одною жив. Такво добре жив. Я був файний хлопець, не так як зараз. Вона продала квартиру й купила мені машину. А я на ній по дівках начав їздити. І втік, просто втік.

Були у вас жінки, коли стали безхатьком?

— Була в Одесі молдаванка Аня. Ми з нею жили біля “Привозу”. Спилася. Померла у 32 роки. Ми йшли на базар, зашпорталася, впала і об бордюр головою вдарилася. Її мама тоже в 32 роки померла. Після Ані нікого не хочу.

В Одесі спочатку працював будівельником, люди кликали перенести щось важке, винести з хати чи зробити щось, поштукатурити. Але лишився на дворі, бо начав пити. Чому? Моя Аня померла і все — мені вже ні жінок не треба, нікого і нічого.

Кожного дня п’єте?

— Каждий божий день. Рано встаю, треба похмелитися. Потім йду в центр. Сідаю, прошу гроші, щоб ще похмелитися. Іноді отримую 300–500 гривень в день. А буває, що 20. Прошу з 8:00 до вечора.

Безпритульних, які просять милостиню, хтось прикриває? Забирає частину грошей?

— Забудь про це. Хай хтось у мене візьме хоч 10 копійок. І ще є правило. Якщо тут прошу милостиню, то другий бомж має право сісти десь за 200–300 метрів.

Бувало, що просто прийшли пацани, х…й їх знає, хто вони такі. Відлупили, забрали гроші. Я сказав — знайду, заріжу, курва.

Носите з собою ніж?

— Ні, в мене ножа немає. Але якщо просто сказати “заріжу”, то самі втікають.

У кафе вас пускають?

— Одні не пускають, а другі пускають. Он там во є, — махає головою. — Можу піти за 20 рублів борщу взяти. Як тепло, їсти варю коло озера. Черпну тої води і нічого. Не вмер. Що находимо в мусорках, з того варимо. Може бараболя попастися, м’ясо, цибуля. Люди викидають ковбасу, хліб.

Чим цікавитеся?

— Художеством, строїтельством. Вмію малювати. Але лиць не вмію. Люблю політику. Як до когось приходжу, зразу включаю новини.

Вас запрошують додому?

— Є хлопці такі. Може, шкодують. І погодувати, і випити, і закурити дають. Газет не читаю, бо в мене окуляри вкрали.

Чогось боїтеся?

— Як кожна людина — смерті. Бо не знаю, де буду потім. Хочу легкої смерті. Бачив, як мучаться безпритульні, коли вмирали. Це щось страшне.

Але гріхів маю багато. Колись ходив до дівчини в моєму селі, файної такої. І я її зґвалтував. Вона й сама хотіла. Але кричала, виривалася. Була молодша від мене десь на шість років. А я придурок молодий, 20 років, якраз з армії прийшов. Не хотів того робити, але природа. Тепер шкодую.

Чоловік плаче. Зігнув голову. Закрив обличчя долонями.

— Шкодую, що я родився, — витирає сльози. — Мама дев’ять місяців мене носила під серцем, мучилася, коли родила. А я от така зараза. Нас п’ятеро дітей. А мати мене найбільше любила. Вона в селі буряки сапала. Померла, цукровий діабет. Я на похоронах не був. Знаю, що вона біля мене десь є. Люб­лю маму. Але тата трохи не люблю. Бо він нас і маму бив. Такий курвий син був.

Довіряєте людям?

— Людям не можна довіряти. Люди — це скотобаза.

Знімає шапку, показує шрами. Задирає куртку і кофту. На животі зліва — кілька шрамів.

— Ні за що, просто так. Бо я не хотів з ними випити. І то не бомжі, нормальні люди. Одному пацанові десь було 16 років, другому — 30. Курва, взяв мене і бритвою. То було біля ресторану в Одесі.

Як вижити серед безпритульних?

— Непросто. Вони один в одного все крадуть. Виживає не той, хто сильніший, а той, хто хитріший. Бомжі жорстокіші за тих, що сидять у хаті. Бо не мають де жити, не мають, що їсти, і їх від цього зло бере.

І вас зло бере?

— Ні. Що Бог дав, те я маю. Дасть Бог день, дасть піщу. За цим принципом я живу.

“Привіз бабу додому, тато її собі сподобав”

Безхатько Ігор Вольський народився у Великих Чорнокінцях Чортківського району на Тернопільщині.

— Моя одна сестра живе там, друга Галина і брати — за кордоном. До них не хочу, — розповідає Ігор Петрович. — Я колись привіз бабу додому. Тато її собі сподобав. А вона гроші хапнула.

Мені добре самому. Бо коли встав — тоді встав, коли ліг — тоді ліг. Є їсти — поїв, немає — не поїв.

Деколи стидно перед людьми — в мене тут стрий живе, біля ЦУМу. Часом мене бачить. До мене йде, а я втікаю. Ніколи не думав, що колись стану бомжем. Хотів стати космонавтом. Трактористом робив на Т-150.

Тернопіль безхатьки гроші
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)
Я рекомендую
Ніхто ще не рекомендував

Коментарі

Коментарі призначені для обговорення, вияснення цікавих питань. Адміністрація сайту попереджає, що коментарі з використанням ненормативної лексики, пропагандою насилля та образою честі та гідності будуть видалятися.

Спорт
Три спортсмени тернопліьського центру "Інваспорт" взяли участь у Кубку України з плавання серед спортсменів з інвалідністю (вадами слуху). ЗЯк повідомляє "20 хвилин", змагання з 7 до 10 грудня відбулися у Кам'янському, що на Дніпропетровщині. Честь краю захищали Ілля Султанов, Андрій Древа та Віта Мороз. Бронзовим призером Кубка на дистанціх 50 м вільним стилем став Ілля Султанов. На інших дистанціях він показав четверте, п'яте, шосте та восьмі результати...
Пригоди
Аварія на просп. Бандери неподалік міського стадіону трапилася сьогодні (14 грудня), близько 14.40. Зі слів очевидця, велосипедист проїхав на червоне світло і врізався у авто "Ford".  "Я вийшов із закладу поруч і побачив на дорозі "швидку". Підійшов подивитися, що сталося", - розповідає очевидець Микола Сивирин. - "Ситуація така: велосипедист має інвалідність, їхав з милицею на велосипеді. Очевидно, що їхав на червоне світло, бо водій авто вже завершував в...
Суспільство
У грудні першій посністю українській радіостанції "Ух" виповнюється 20 років, з них 15 - контент радіо повністю український.  З нагоди 20-річчя єдиної місцевої комерційної тернопільської радіостанції «УХ-Радіо» 101,1ФМ радійники проведуть безпрецедентний дванадцятигодинний прямий ефір. Сьогодні, під час прес-конференції ефірний та музичний редактор Світлана Філіппова та керівник рекламного відділу Лазорко Анюта розповіли як відбуватиметься грандіозне святк...
Суспільство
Умови встановлення рекламних конструкцій у місті та Вартість розташування на них реклами прописали у «Порядку розміщення зовнішньої реклами у місті Тернополі». Рішення про затвердження такого порядку прийняли на черговому засіданні виконавчого комітету. – Управлінням підготовлено новий документ, – розповів зз Юрій Дейнека, начальник управління стратегічного розвитку міста. – Попередній був затверджений ще в лютому 2012 року. Зараз настала черга внести змі...
Суспільство
Близько третьої години ночі сьогодні, 14 грудня, на лінію «102» зателефонувала тернополянка. Жінка просила правоохоронців приїхати на допомогу. За її словами, неподалік зупинки на вулиці Академіка А. Сахарова у Тернополі хлопець сильно бив дівчину. Зі слів заявниці, він кинув бідолашну на землю, гамселив та волік по снігу. Потерпіла ж кричала та просила про порятунок. Даний інцидент чули й жителі будинків на вул. Сахарова, але на крик не вийшли. Ймовірно,...
Суспільство
Маленьку дівчинку, яка блукала в районі заводу «Оріон» сьогодні вранці, близько 9-ої години, зустріла тернополянка. Жінка повідомила про виявлення дитини у поліцію. На місце події виїхав екіпаж патрульної поліції, які поспілкувалися з малечею та вияснили як вона сама опинилася на вулиці. За словами дівчинки на ім’я Каміла, вона йшла в садок разом із бабусею і загубилася. На щастя, вона знала де живе, тож разом із полісменами відправилась додому. 28-річна м...
Пригоди
Кілька хвилин тому у Тернополі неподалік стадіону збили велосипедста. Про це повідомляють очевидці з місця події. Відомо, що чоловік проїхав на червоне світло і врізався у авто Ford. З місця події велосипедиста забрала швидка, пише Доба
Суспільство
У Малолуцькій сільській раді Гусятинського району провели найрекордніший аукціон на право оренди землі в історії. За даними головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області торги на землю перевищили стартову ціну на 111,20 % від нормативної грошової оцінки. Під час торгів продано право оренди на земельну ділянку площею 29,0132 га. Методом аукціону зі стартової 42 тис грн. річної оренди – ціну підняли до 570,46 тис гривень. Це одна з найбільших...
Суспільство
14 грудня вшановують учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Вже минуло 32 роки цієї трагедії, та біль, який завдала країні катастрофа, з роками не вщухає. Тисячі загублених життів, розбитих доль, нездійсненних мрій та планів, забруднене радіацією довкілля та страшні хвороби, – все це наслідки цієї біди. Ліквідатор аварії на ЧАЕС Сергій Анцібор розповів, що йому довелося пережити у перший рік після вибуху четвертого енергоблоку. Як по...
Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!