Все життя важко працювала, щоб на старість залишитися на вулиці: сумна історія заробітчанки з Тернополя

Не одне видання нашого краю писало про важку долю заробітчан. Про те, як розпадаються сім’ї, діти ростуть без батьків, а ще – як прекрасні жительки Тернопільщини важко гарують на чужині, а їхні благовірні тим часом заводять коханок.

Болючу історію опублікувала обласна газета “Свобода” про те, як в одну мить жінка, котра важко гарувала усе життя може залишитися на вулиці…

– Зонько, сідай біля мене. Я тобі щось маю розповісти! – кричить жінка на весь автобус, посуваючись до вікна, аби дати місце біля себе на першому сидінні. І коли Зоня вмостилася, та, не надто стишуючи голос, почала ділитися новиною: – До сусідів моїх вчора сваха приїжджала. І знаєш, за чим? – сварилася, чому то Марійка, її невістка, мало євриків привезла цього разу з Італії.

– А то кілько мало бути? – з цікавістю перепитує Зонька.

– Казала, що не менше, як 25 тисяч.

– Ого! Такі гроші за два роки – то мусила Марійка там добре спину гнути і тиснути кожну копійку.

– Хвалилася якось Ганька, що невісточка вже виплатила кредит за квартиру.

– Йой, то тепер вона вже єнчу пісню співає! Каже, що з пенсій і чоловікової зарплати сплачувала. Чулась таке? Син ніде не робив, бо по тім, як жінку відправив на заробітки, аж недавно в далекобійники подався.

– Чуєш, та мусів, бо коханку треба втримувати, а законна жінка вже, видно, спам’яталася, раз перестала фінансувати його.

– Що ти кажеш, Зоню? То це нещастя ще й коханку «заімєло»! Господи, а його хто хоче? Мусить бути якась вже остання… не хочу казати, – дивується одна зі співрозмовниць. – Марійці очі були, видно, повилазили, що віддалася за нього.

– Така, мабуть, доля їй назначена, а жаль, бо добра й працьовита жінка. На чужині, думаєш, легко даються ті єврики, як ти кажеш… Повір, не так виснажує робота, як на голову тисне пережиття за дитиною. Марійка синочка залишила, як тому ще й 12 літ не сповнилося. Мені все те добре знайоме, бо сама пережила. Хоча мій Степан, ти знаєш, який він до життя – не рівня Марійчиному Іванові, але все одно невимовна туга за дітьми і домом пригнала назад в Україну.

– Ти не рівняйся до неї. Маєш хату, а тій бідоласі не було де жити: в трикімнатній квартирі – три сім’ї, – змилосердилася, нарешті, над колишньою сусідкою селянка і вже без зловтіхи, а з милосердям заговорила:

– Та ще й свекруха попалася така, що, не дай, Господи, нікому. Незлюбила старшої невістки, бо казала, що з незаможної сім’ї. Про їхнє походження, мовляв, навіть назва села свідчить: Багацьке, – хизувалася Ганька, як приїжджала до сватів.

– Ну, а тепер вже має чим тішитися: знайшла другу, точніше, третю невістку. Кажуть, ніби багачка. Навіть десь вчителює.

– Ха, багачка! – стара дівка, видно, що її ніхто не хотів. А якби багатою була, то не лакомилася б на чуже. Най там, що втратила сором і згодилася бути коханкою. Може, щось за життя надбала, то забери Івана, як він тобі такий милий, та й тішся ним. Але ні, вигнала дитину з квартири, його материзни! Ти знаєш, що син Марійчин аж заслаб від пережиття – цукровий діабет має. Розповідали сусіди, нібито батько відповів хлопцеві, коли той просив, аби його прописати: «Не думаю, що ти одужаєш, як я тебе пропишу». І, знаєш, навіть бабця Ганька, яка хвалилася, що дуже любить онука, не спам’ятає того горе-батька. А хлопець, бідолаха, мусить їздити до району, аби брати інсулін, бо прописаний в селі.

Дарина, що сиділа за спинами балакучих жіночок, прислухалася до розмови. І раптом у неї майнула думка: чи не про ту Марійку йде мова, з котрою вона торгувала на ринку одягом із гуманітарки? Так, усе сходиться. Не раз чула, як Іван обзивав дружину. І та, бідолашна, плакала, коли прощалася, виїжджаючи до Італії: «Хочу мати свій куточок», – пояснювала, відїжджаючи. – Може, Господь дасть, щоб дитині моїй було легше». А кілька років тому вона зателефонувала до Дарини, радіючи, що Іван взяв кредит і вступив у долю на двокімнатну квартиру. Правда, з образою мовила, що без її відома, хоча сплачувати доводиться заробітчанські гроші. Тож усе зароблене передає чоловікові. Щоправда, житло буде на сьомому поверсі, та ще й ліфту немає в будинку. Чи то через скупість Іван таке житло вибрав, аби дешевше, а чи на зло, бо ж знає, що дружину ноги болять.

Іван, думає Дарина, мав Марійку за ніщо, а тепер й поготів – проміняв її на іншу. Ще, не доведи Господи, з квартирою обмахлює. Чи знає Марійка, як об неї ноги витерли? – подумала. І враз щось приятелькою скерувало, і вона витягла з сумки мобілку й набрала номер. Гріху не буде, рішуче розмірковувала.

А в той час Марія, яка у віллі на околиці Болоньї доглядала сеньйору, готувала ліки, які та пила перед обідом.

– Страньєра, страньєра, телефонс! – почула незадоволений голос старої.

Висвітлився номер Дарини, і Марійка втішилась. Але радість тривала недовго, від почутого закрутилася голова і затряслися руки.

– Приїжджай, бо можеш всього позбутися! – ті кілька слів підтвердили її страшні передчуття, які мучили вже кілька днів.

Ковтаючи образу, старалася не виказати свого горя – мусила ж усміхатися до сеньйори і до її доньок, терпляче вислуховувати їх безглузді зауваження і виконувати немудрі вказівки. Але уявою була вдома.

Волю сльозам дала ввечері. Клубок пам’яті розмотувався і в уяві поставали епізоди з минулого, болючіші один від другого. Марійка згадала, як вела синочка до першого класу лише вона, а вся родина сиділа вдома перед телевізором. Так було і в другому класі, і в третьому, і в четвертому… Свято було для хлопця, коли вона пообіцяла завести його в театр. Але воно мало не зірвалося – мати не мала в що взутися. Та хоч старенькі чоботи її роззявили роти й набирали води, Марія все ж пішла, натягнувши пластикові мішечки. Коли ж мати з сином, щасливі, повернулися додому, Марія роззулася, то в чоботях хлюпало. «Ото, не мудра, треба було дві торбинки взяти, то б не промокли чоботи», – єхидно засміялася свекруха. Хоча Ганна їздила торгувати до Польщі і бідною не була. Та не мала лишень милосердя до невістки.

Не може забути жінка також, як за останню гривню завела сина на піцу, бо всі діти вже давно ходили, а він навіть не пробував. Вона тоді замовила лише одну, для хлопчика. А він, жадібно поїдаючи, все ж запропонував: «Я й тобі залишу, мамочко». Вона відмовилась, звичайно, але той запах чує й до сьогодні. І вже як Марія через кілька років приїхала з Італії, то син сказав: «Тепер ти вже не будеш дивитися, як я їм, виберемо для нас найбільші і найдорожчі». Так, тоді вона бідувала, тяжко, з дитиною. А чоловікові непогано жилося біля своєї мамці. Вона дбала про нього і ще й Марійку колола: «Маєш, мовляв, своїх батьків. Нехай про тебе й малого дбають».

Якось чоловік заледве вибрався до Португалії, але довго там не пробув. Заробив хіба що для неї гроші на квиток в Італію. «Якщо хочеш мати хату, то їдь ти, з мене досить»…

За цю ніч перед очима Марії пропливла половина її життя. Мало доброго, більше прикрого. Вже й там, на чужині. Бо рабинями наші жінки почуваються, загнані в неволю добровільно. Хоча, чи добровільно? Виганяють їх із дому безвихідь та убогість. Бувало так, що Марія хотіла все кинути й тікати додому. Однак думала: куди? Семеро ж душ живе в квартирі, і її там ніхто не чекає. Тож тиснула копійку до копійки, щоб син її не поневірявся по чужих кутках, щоб дати йому добру освіту. Економила на всьому. Але, коли купувала речі для нього й продукти, не пам’яталася від радості. Як одного разу він передав матері кицю, маленьку, іграшкову, вона обціловувала її, обливаючись сльозами. Як оберіг зберігає понині. Якось її кровинка зателефонувала: «Мамочко, я дякую тобі за все. Але ти забула, що я вже виріс і кросівки, які ти купила, треба не два розміри більші».

Однак роздуми не запоможуть у вирішенні справи, і Марія вирішила в дорогу. Через кілька днів вона вже була в Тернополі. З недобрим передчуттям натиснула на кнопку дзвінка квартири, тієї самої, яку вона заробляла для молодят, адже кілька років тому справила, теж за свої кошти, синові весілля. Та побачила інших – теж «молодят», але вже підтоптаних – Івана й 40-річну наречену. «То це вони, – подумала Марія, спали на ліжку й постільній білизні, які я придбала для сина й невістки, користувалися моїм посудом». Мало не зомліла.

– Дайте мені, бодай, води, – попросила.

– Оксано, зроби сеньйорі кави, – єхидно засміявся Іван.

Прийшовши до тями, Марія впала на коліна перед колишнім чоловіком (адже він подав на розлучення).

– Іване, спам’ятайся. Не за себе прошу, а за нашу дитину: віддай їй те, що не тобі належить! Бо ти в цих стінах щастя не будеш мати.

Співмешканка хихикнула, і в тому голосі було стільки злорадства та зверхності! «Господи, – зверталася подумки Марія, – я не багато в Тебе прошу. Зроби тільки так, щоб ця хата дісталася тому, кому вона справді призначена!»

Тернопіль заробітчанка квартира
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Оцініть першим
(0 оцінок)
Поки ще ніхто не оцінював
Ніхто ще не рекомендував
Авторизуйтесь ,
щоб оцінити і порекомендувати

Коментарі

Суспільство
У вихідні на Тернопільщині традиційно покращуєьтся статистика щодо поширення коронавірусу. Сьогодні вранці в епіцентрі захворюваності теж виглядає, що все спокійно. Чому так відбувається пояснив заступник голови Монастириської РДА Павло Дронь. "На 9.00 інформація з обллабораторії не поступила. Щоб запобігти різним догадкам, скажу чому. Перше. Попередні 15 днів біозразки забиралися в основному з Монастириського р-ну. Зараз почали приймати їх з інших районів...
Суспільство
Заступник міністра МВС Антон Геращенко застерігає, що отці зараз є однією з найбільших груп ризику, як і медики. Про це він написав у своєму дописі з приводу смерті на Тернопільщні сященника. "Сьогодні ранком помер священник Олег Вінницкий, який був першим зафіксованим хворим на COVID-19 на Тернопільщині. Йому було лише 56 років. Не знаючи про те, що він вже інфікований, отець Олег проводив релігійні обряди, бував на похоронах, спілкувався з вірянами. Зага...
Суспільство
31-річна жінка, уродженка села Кудринці, учора, 4 квітня, вийшла з дому в ліс по дрова з металевими тачками та не повернулася. Через декілька годин жінку почали шукати місцеві мешканці та правоохоронці.Близько опівночі жінку вдалось розшукати. Як повідомили "Звістці" співробітники Борщівського райвідділу поліції, зникла жінка заблукала в лісовому масиві і не могла знайти дорогу додому. Знайшли жінку в сусідньому селі Іване-Пусте.
Суспільство
“Поший маску для безпритульного” – таку акцію організували у Тернополі волонтери благодійного фонду “Карітас”. Вони власноруч виготовляють захисні медичні засоби та роздають їх потребуючим. Долучитися до благодійної справи закликають всіх охочих. Як повідомила зз координаторка благодійних проектів Аліна Муц, у період карантину благодійний фонд “Карітас” продовжує дбати про найбільш незахищених людей. Волонтери не лише готують для них їжу, а й дбають про ме...
Суспільство
У найближчі дні в Україні буде теплішати, погода буде сонячною і без опадів. До середини тижня температура повітря досягне в деяких областях 20 градусів тепла. При цьому нічна температура буде все ще дуже низькою. Про це повідомляє радіо Трек з посиланням на Укргідрометцентр. Зокрема, 6 квітня, в понеділок, у західних областях буде найтепліше – 14-17 градусів тепла. У центральних, північних і південних областях приємні 12-14 градусів, а трохи свіжіше буде...
Суспільство
Іноземні студенти, які навчаються у Тернопільському національному медичному університеті, розпочали збір коштів на закупівлю медичних засобів та засобів індивідуального захисту для лікарів Тернопільщини. Про це повідомили у прес-службі ТНМУ. Ініціатива належить президенту Асоціації студентів Гани Осману Шерифу Абдулкадіру. До організації такої акції студенти підійшли відповідально – вивчивши потреби районних лікарень області. Із закликом долучитися до фанд...
Кримінал
Таємне викрадення чужого майна та грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю інкримінують працівники Борщівського відділення поліції мешканцю села Гермаківка. Чоловік вчиняв хуліганство та наражав на небезпеку односельчан. Повідомлення про протиправні дії озброєного мешканця села надійшло до працівників поліції 4 квітня. На місце події виїхали працівники слідчо-оперативної групи. Як...
Суспільство
Помер чоловік 57 років з міста Заліщики. Це священик, у якого першим на Тернопільщині лабораторно підтвердили коронавірус.  Чоловік проходив лікування в Тернопільській лікарні швидкої допомоги. В останні дні його стан погіршився. Пацієнта підключили до апарату штучної вентиляції легень.  Врятувати чоловіка не вдалося. Сьогодні вранці він помер. Висловлюємо співчуття рідним.  Загалом від початку епідемії коронавірусу на Тернопільщині померло 3 людей: 68-річ...
Суспільство
Не купувати продукти через соціальні мережі у сумнівних продавців закликали жителів Тернопільщини у Головному управлінні Держпродспоживслужби в області. На сторінці цієї контролюючої служби у соціальній мережі «Фейсбук» з’явилося повідомлення такого змісту (цитуємо): «УВАГА! Головне управління Держпродспоживслужби в Тернопільській області застерігає від покупки продуктів через соціальні мережі! У зв’язку із запровадженням обмежувальних заходів, спрямованих...